Жертва для змія

На Чорному морі було неспокійно. Кілька днів штормило і тільки зараз, після обіду, негода трохи вщухла. Відео трохи хиталось, у кадр потрапив вологий безлюдний пляж: вузький, напів піщаний, напів кам'янистий. «Крижанівка»  –  з'явився напис унизу. Неспокійна вода накочувалася на каміння, лишала дрібні уламки, водорості та мушлі. За кількасот метрів попереду зводили багатоповерхівку. На жовтому будівельному крані примарою розвівалася якась пошматована плівка. Почулося дихання, камера приблизила щось темне біля групи великих каменів. Ноги людини, що фільмувала пляж, грузли у піску, камера затряслася, а коли піднялася, стало ясно  –  на березі опинилася не колода й не надувний човен. Щось, подібне до мертвого кита, чорний шкірястий мішок, завбільшки з велику вантажівку, розпластався під власною вагою. Вздовж туші звисала товста смуга шкіри, по якій повзали кілька дрібних крабів.

Людина обійшла істоту з іншого боку, підняла край шкіряної смуги. Він був важкий, ледь гнучкий. Бік страховища щось погризло. Ряди великих отворів, які нагадували риб'ячі роти, стікали жовтуватим слизом. Ні, радше щось вилізло з боку чудовиська і воно було чимале. Десь далеко, на вуличках Крижанівки, пролунав вереск. Камера захиталась, людина бігла стрімголов чи то від чогось, чи то кудись.

На іншому відео сиділа в кімнаті молода жінка в синьо-фіолетовій куртці. Вона постійно поправляла своє світле, заплетене в косу волосся. Підпис повідомив: «Христина Данилюк, 26 років, репетиторка англійської». «Інтерв'єер ЗСУВ» –  з'явився другий підпис і пішли субтитри.

Інтерв'юер ЗСУВ: як ви опинилися на пляжі?

Христина: мене… в мене складна була розмова з мамою учениці. Треба було розвіятись.

Інтерв'юер ЗСУВ: чому ви виклали відео?

Христина: а як було робити? Ви б не виклали?

Для когось, проте, поява істоти була буденною роботою. В будівлі, що нагадувала обшитий біло-синіми листами металу склад, тривала праця. За стінами з голих шлакоблоків, серед стелажів із різною електронікою неохайно звисали кабелі. Місце нагадувало джунглі, зарослі ліанами, і повсюди, як очі схованих у тінях тваринок, блимали крихітні лампочки.

У кінці проходу між стелажами сидів молодий чоловік перед декількома ноутбуками. На стіні перед ним висіли дивні плакати: «Класифікація НЛО», «Дії у випадку контакту з макроматерією», «Криптиди України». А ще  –  безліч різнокольорових наліпок з написами ручкою. Саме автор цих написів став героєм наступного сегмента.

Юрій Лин, 27 років, співробітник ЗСУВ: …взагалі ніколи не думав… якось так спокійно все йшло. Я всього два місяці тоді працював.

Інтерв'юер ЗСУВ: розкажіть, як саме це сталось?

Відео показало невеличку сценку-реконструкцію.

–  Ну, що, Юра, як твоя ця… експертна думка скаже про ту зйомку? –  коротко стрижений вайлуватий дядько сперся ліктем на стіл і застиг, чекаючи реакції.

 –  Треба перевірити,  –  відповів молодий чоловік.  – Рівні візуального шуму там, метадані.

 –  Криптид?

 –  Не знаю, ніде такого нема в базах.

 –  То от скажи мені через пів години, правда це чи ні… Еее, секунду.  –  Дядько відповів на телефонний дзвінок.  –  Ага, ну, так. Ясно, відмічаю.  –  Він повернувся до справи з відео, де на березі лежала дивна темна істота.  –  Можеш не перевіряти. Це правда. Руки в ноги і поїхали.

 –  Прямо зараз?  –  повернувся в комп'ютерному кріслі колега.

 –  А ти ще не їздив? Тоді це твоє посвячення, козаче. Всі через це проходять.

Колона сірих фургонів наближалася до Крижанівки з боку Одеси. Село жило звичайним передвечірнім життям. І то не було село десь на манівцях. Ліворуч  –  великий супермаркет, більше схожий на якийсь завод. Праворуч  –  парк із амфітеатром і колонадою. Лише через погану погоду там не було ні душі, але далі рухалися кілька перехожих, їхали авто. Перший фургон зупинився, загородив собою дорогу. З нього вийшли четверо в сірій формі, розтягнули смугасту стрічку  і поставили знак «Увага! Тривають дорожні роботи». Зазвичай це віднаджувало випадкових людей.

Юра сидів у іншому фургоні, нутро якого освітлювали кілька моніторів. Працювала програмка, що досі періодично сипала коментарям під відео з викинутою на берег істотою:

«Та це ж ШІ!»;

«Ну і лажа, ніколи не повірю»;

«А кіно зняти в них грошей нема».

Троє людей з загадковими валізами швидко рушили в бік пляжу. Вони спустились до моря і якийсь час не відбувалось нічого. Просто звичайний нудний вечір. І дивних відео більше не з'являлося. Юра втомився сидіти і вийшов з фургона. Небо так і лишалося хмарним, вітер ледь хитав верхівки дерев. Але щось тут було не так і Юра не міг зрозуміти що. Потім усвідомив  –  звуки. Звичайних звуків, притаманних такому місцю, не було. Ні гавкоту собак, ні співу птахів. Як то кажуть, мертва тиша, яку не можна було списати на погоду. Сигнал з фургона змусив повернутись.

Хтось виклав у соцмережах відео звідси, з Крижанівки. Школярі знімали дорогу біля футбольного поля.