Чорна сметана

Це сталось незадовго після Великодня. Я зайшов до супермаркета, де в хлібному відділі ще лежали останні паски. Поруч – посипки, трохи далі фарба для крашанок. Звичайно, сезон на них уже минув. Покупців виявилось мало, як на ту пору, ніхто не штовхався, не загороджував шлях. Я рушив далі, за сиром, потім узяв з полиці пляшку йогурту. «Чорничний йогурт» – писалось на етикетці. Він був злегка фіолетовий і я зиркнув назад, у бік всілякого декору. Чому деякі продукти фарбують постійно, а інші ніколи? Жовте безе, рожевий зефір, ось посипка на паски… що вже казати про всілякі соки. Чому ж не буває синього масла чи зеленої сметани? Невже до цього просто ніхто не додумався? Тоді я буду перший! Оце так, небагато лишилось занять, де ще можна стати першим. Не в силах протистояти цій думці, я повернувся за барвником. Лишився тільки фіолетовий, та згодився б і він. Задоволений, я пішов до виходу.
– Воно вам треба? – глянула на мене касирка, раптом посерйознішавши.
– Що? Так, – кивнув я, роздивляючись жувачки.
Касирка якось дивно потягнула руку під стіл, щось намацуючи під кришкою. Я насторожився, та щойно зрозумів у чім справа, змінити вже нічого не міг. Вона натиснула тривожну кнопку!
– Оцей! – показала на мене касирка.
Зненацька охоронець, що досі стояв за камерами схову, вибіг до кас. Спинившись на мить, він розставив руки, як воротар, і побіг на мене. Я схопив покупки й рвонув назад, повз пиво та крекери, в кондитерський відділ, де хвилину тому були відчинені двері. Не гаючи ні миті, дременув у вузький коридор, скинув за собою коробки. Вони з гуркотом попадали, щось розсипалось, охоронець залаявся. Лунали ще голоси «лови!», «це він!», та я не озирався.
Праворуч, далі! Я скинув хиткий контейнер, відчинив легкі двері й опинився на ґанку з іншого боку будинку. Тут простягався двір, зараз безлюдний. Я миттю зняв куртку, щоб мене не впізнали, зібгав її та взяв під пахву. За поворотом стишив хід, пригладив розтріпане волосся та вирушив на сусідню вулицю, затесатися між перехожих.
Доведеться більше не ходити в той супермаркет, – подумав я. – А жаль, то мій улюблений, ще й знижки там маю. Про всяк випадок озирнувся, та гонитви не було. Охоронець мабуть зрозумів, що шукати втікача можна де завгодно. Спробуй-но знайди! Місто все ж немаленьке. Щоправда, упаковка сметани та пачка барвника в моїх руках усе ж привертали увагу. Бабуся, що продавала на зупинці картоплю, прикипіла до мене поглядом.
– Ой, що ж ти робиш, – похитала вона головою, – такий гріх…
На її обличчі читався осуд і безсилля. Мені стало аж жаль її, та я не розумів яка моя провина. І тут стара нагнулась, узяла картоплину й пожбурила в мене! Перехожі озирнулись і я миттю прошмигнув у вузький прохід між будинками.
Ненормальна! Та що я зробив такого? Кілька дітей гралися в щось на ґанку. Я був уже далеко, коли поглянув назад. Якийсь чолов’яга підійшов до малих і про щось розпитував, а вони показували в мій бік. Незнайомець різко підвів голову та помчав з місця. Я мав фору, тож за хвилину вже був майже вдома. Притулив магнітний ключ до домофона, помчав сходами нагору. Подивився з під’їзду в двір – переслідувач тільки-но добіг до дверей. Він як відчув мій погляд, глянув угору і я відсахнувся від вікна.
Нарешті я був удома, замкнув за собою замок, не роздягаючись і навіть не роззувшись, побіг на кухню. Я мусив спробувати кольорову сметану!
В цей час сусід у будинку навпроти вийшов на балкон. Він часто виходив курити, а тут був без цигарки. Сусід вчепився в перила та втупився просто в мене. Він вишкірив зуби і здавалось стрибне зараз, як тигр, через усенький двір.
Хтось постукав за стіною. «Не здумай!» – пролунало там. Чорта з два! Розрізавши пакет, я вилив сметану в півлітрову банку. Не марнуючи часу, висипав туди барвник. Хутко перемішав усе це ножицями, не було коли шукати ложку. Фіолетова сметана наповнювала тару. Лишалося спробувати, я вмочив у сметану палець, коли підлога завібрувала. Сильніше й сильніше вона трусилась, а потім небо прорізала блискавка! Гучний тріск ледь не збив мене з ніг, загриміли шибки, з карканням злетіла в дворі зграя ворон. Рука сіпнулась і майже весь порошок опинився в банці. Сметана почорніла і забрижилась, ніби могутня сила готова була щомиті звільнитись.
Якийсь час я стояв у ступорі. Хтось грюкав у стіну, сусід на балконі пропав. Я незчувся як поруч з’явився сторонній. Просто зі стіни, як із товщі води, розкидаючи хвилі, ввійшов високий чоловік у темному. Я позадкував і присів на табуретку. Скрипнули вхідні двері, хтось ввійшов у сіни.
– Ти, бачу, дилетант, – промовив непроханий гість, водячи переді мною долонею, – це добре.
– Хто ви? – вичавив я з себе.
– Світ – це складний механізм, – сказав той загадково, – і деякі деталі діють дуже й дуже несподівано. Феншуй, забобони, магія… – це тільки верхівка айсберга. Все пов’язано, а я слідкую за цим. Принаймні, в цих землях. Тобі пощастило, бо створення чорної сметани спричиняє вибухи в Бєлгороді.
– Бєлгороді?
– Так, ось, вже пишуть в «Телеграмі», – він показав екран смартфона. – Такі дії взагалі-то суворо заборонені. Помилився б ти в дозуванні на грам, і наслідки могли бути зовсім інші. Для тебе особливо. Дещо справді не варто пробувати.
В горлі пересохло, я важко кашлянув.
– І що тепер? – спитав я з надією на яку-небудь милість.
– Зважаючи на обставини, – чоловік махнув пальцями і я помітив якийсь рух на даху будинка навпроти, – я скасовую твою нейтралізацію. Ти нам ще згодишся. Але знай, ми слідкуємо, як слідкували досі за твоїми витівками. Ми скрізь і бачимо все. Тож без експериментів, будь ласка. Щодо іншого, твій номер в нас є.
Він узяв ложку, посипав її сіллю, зігнув і облизав. Від цього ритуалу стіна навпроти стала мінитись, як вода. Чоловік зник, як і з’явився, ввійшов у кахлі, розганяючи хвилі. Ложка з дзенькотом впала, зачинилися двері в квартиру, хтось стукнув наостанок у стіну. Я лишився наодинці біля вікна. У вітальні ще довго цокав годинник, поки я ворухнувся. Місто жило далі, мовби нічого не сталось. Але моє життя змінилось назавжди.
Тепер, коли надходить повідомлення на телефон, я виконую дивні ритуали. Чорна сметана, а іноді помаранчева. Пористе масло. Газована горілка. Риба в шоколаді. Це моя спеціалізація, і кожна страва відгукується лихом там, де треба раптовий удар. І поки це йде на користь державі, я охоче продовжую. А потім, звісно, споживаю.