Розділ 7. Дедалі гірше

Настав час поговорити про все з Арсеном. Я набрала номер

-Арсен?

-Так, моя крихітко

-Нам потрібно поговорити…-сказала я сумним голосом, але в душі я була не дуже засмучена;

-Я тебе слухаю

-Це не телефонна розмова

-Лорел, ти мене лякаєш…

-То ти приїдеш?

-Так, через годинку буду

-Чекаю

Поклавши слухавку я пішла одягатись. Не хочеться одягатись якось привабливо, тому я вдягнула спортивний костюм і вийшла з дому, іду з думками, що нарешті це все закінчиться, бо Артур досі не виходь у мене з голови. Ми зустрілись з Арсеном

-Привіт,-хотів мене поцілувати, але я відійшла,- щось трапилось? Учора ж все було гаразд.

-Ти знаєш, що буде, якщо наші батьки дізнаються що ми разом...

-Так ти через це така холодна?

-Так

-Я все вирішу

-Як ти думаєш це вирішувати, якщо мій батько готовий тебе вбити при одній зустрічі, а якщо дізнається, що ми разом, то мені цього не пробачить так точно...

-Майк Вокер занадто любить свою доньку, щоб довго ображатись на неї

-Ти його надто погано знаєш

-І що ти пропонуєш

-Сам розумієш

-Ні, ні в якому разі, я так довго цього чекав

-Я розумію...- з усіх сил намагаюсь видавити сльози, а сама хочу стрибати від щастя, що нарешті це все закінчиться.

-Я тебе зрозумів.

Він сів у свій спорткар і швидко зрушив вбік свого дому. Я виткла сльози і зайшла в дім. Хотілось танцювати від радості. Мама одразу ж спитала:

-Хороші новини?

-Так, можеш більше не перейматись через Гадсона, я його кинула.

-Я розумію що для тебе це важкий, але правильний вибір.

-Так мам, я розумію, я піду до себе.

-Звичайно, але твій батько попросив повідомити, що завтра у нас будуть гості, його давній друг із сином і у них важливі новини.

-Добре.

Я пішла у свою кімнату. Плюхнулась на ліжко і завищала від радості. Нарешті... Забринів телефон:

-Я слухаю

-Лорел?

-Так...- це був Артур

-Я почув хороші новини

-Не розумію про що ти

-Ти більше не разом з моїм братом?

-Так, але тільки такий придурок, як ти може радіти через те, що рідний брат тепер один...

-Якщо б це була дівчина на яку мені байдуже, я б його підтримав, а так я радію, бо тепер можу сказати що ти моя.

-Ти псих...

-Знаю, сонечко...

(Сонечко? СОНЕЧКО?)

-Яку гру ти ведеш?

-У нас розпочинається нова гра

-І яка ж?

-Для початку "Хто здасться першим"

-Здасться в чому?

-В стосунках

-А чи не забагато ти на себе береш  Гадсон?

-Зустрінемось завтра крихітко

Він поклав слухавку, не давши мені відповісти. Звичайно я рада, але завтра ж прийом у батька і він мене не відпустить, але про це я довго не думала, я була на сьомому небі від щастя, тепер Артур буде страждати...