Розділ 3. Прірва

Знову безсонна ніч, чому все так складно… Мені подобається Артур, але я вже і в цьому не впевнена. Я думаю над тим щоб погодитись на пропозицію Арсена, я що сходжу з розуму? У вечері я знову пішла гуляти надіючись, що про це ніхто не дізнається, але Артур про все дізнався,  і Арсен прийшов з синцем… Що? Навіщо? Для чого? Він же ж не відчуває нічого принаймі, не відчував…

Ми сиділи усі разом але між мною і братами Гадсон була жахлива напруга… Від поглядів Артура мені що разу ставало страшніше, я не знала як себе поводити…

Арсен запропонував знову підвезти мене додому, Артур гнівно дивився нам в слід, якщо ж йому я не подобаюсь і він до мене нічого не відчуває, тоді чому? Чому він так поводиться? Я звичайно погодилась щоб Арсен мене підвіз. Коли ми під’їжджали до будинку він мене спитав:

      -Ти подумала?- він як завжди був спокійний і врівноважений.

      -Цей синець через мене?- хотіла перевести тему та потягнути час.

      -Так, я готовий віддати все, щоб бути з тобою,-його усмішка мене засоромила і в мене з’явився рум’янець на щоках і я також посміхнулась,- обожнюю твої ямочки, посміхайся частіше.

Я зніяковіла ще більше, в моїй голові крутилось одне, якщо для Артура це все гра, то давай пограєм.

      -Ну так що?- спитав знову Арсен.

      -Я згодна,- він різко зупинив авто і поцілував мене, я розуміла, що він стає жертвою моєї і його брата гри, розуміла, що можу зробити йому боляче, але тоді для мене це було не на стільки важливо, як те, щоб зіграти в гру з Артуром. Ми попрощались і я пішла додому. І знову ця безсонна ніч, ненавиджу братів Градсон за це. Я вже знала що Артур все буде знати, тому на вечір у мене вже був готовий план, так як Арсена не буде місяць, він поїхав за сотню кілометрів від мене на роботу. День пройшов спокійно і вже наближався вечір. Я одягнула шикарну червону сукню, червоний одяг діяв на Артура, як червона тряпка на бика, смішне порівняння, але так це і працювало, а червона помада для нього навпаки, як зелене світло на перегонах, тому я зробила шикарний макіяж і нанесла вогняну червону помаду, також я нанесла його улюблені парфуми Tom Ford “Cherry Tabacco” від них він завжди зходив з розуму. Ми йшли на день народження нашого друга.

Нік – наш друг, пообіцяв забрати мене, ми поїхали, коли ми були на місці я страшенно почала нервувати і як виявилось не дарма. Я вийшла з автомобіля і направилась в будинок, який зняв наш друг для святкування. Як тільки я зайшла вся увага впала на мене, погляди усіх хлопців протягом всього святкування були тільки на мені.

      -ОФІГІТИ! Подруга ну ти даєш,- почула я голос позаду, це була Олівія моя найкраща подруга,- ти переплюнула усіх.

      -Дякую,- сором’язливо відповіла я і опустила погляд у підлогу, коли я підняла погляд я побачила Артура який піднав бокал і направився до менею

      - Лорел, виглядаєш шикарно,- після цих слів у мене підкосились ноги, мені було приємно що він мене помітив.

 Вечір проходив весело в цікаво, коли я помітила, що моєї Олівії ніде не видно, але так же ж пропав і Артур. Я пішла шукати Олівію, і в одній з кімнат були відчинені двері, я побачила Олівію але не одну… вона сиділа на Артурі  і цілувала його, він мене помітив, а я просто ледь стримуючи сльози побігла на перший поверх будинку, вибачилась перед іменинником і попросила Ніка відвезти мене додому, він люб’язно погодився. Коли ми сіли в машину і почали від’їжджати, я побачила як Артур біг за машиною, як тільки ми від’їхали я не змогла стримати сліз, я знала його ігри були жорстокі, завжди, але мені всеодно було нестерпно боляче. Нік нічого не питав, він розумів в якій я ситуації, він ж мій найкращий друг і я була вдячна йому за це. Коли я виходила Нік просто сказав:

      -Лорел, пам’ятай, ніхто не вартий твоїх сліз, я завжди тебе підтримаю, ти тільки скажи чим і коли я можу тобі допомогти,- я просто обійняла його подякувавши за все і пішла додому…