Тихесенько навшпинячки

Тихесенько навшпинячки, 
Крадучись, наче кішка,
Піду по дому до дверей,
Біля кімнат, де ліжка.
В одній моя дитина спить,
В руках тримає іграшку.
У сні її Душа летить,
А на обличчі усмішка.
Я можу бачити ті сни…
Ти в дивний світ віднесена…
Та тихо прокажу: лети…
Доню моя ріднесенька.
До другої кімнати я
Тихесенько загляну,
Там спить любов моя й жага,
Мій чоловік коханий.
Ці двоє – то моє життя,
Вони для мене крила.
Мій чоловік й моя донька,
Це те, що є важливим.
Тому я йду тихесенько,
Крадучись, наче кішка.
Та вислизну за двері я,
Поки вони сплять в ліжках.
Ще пару кроків у ночі,
Я вийшла, а навіщо?
Бо хочу бути в самоті,
Та говорити з Вищім. 
У мене кілька запитань…
Чому? Коли? Та інші…
Але я мовчки без вагань,
Молитимусь у тиші.
Пробач мені, я так давно,
Не піднімала очі в небо.
Все раптом шкереберть пішло,
І я забула хто я, де я.
Тепер оговтуюсь потроху,
І поки спить моя сім'я,
До тебе тихо вийшла я.
Самотня, зломлена, німа,
Бо відібрали навіть мову.
Але мовчу, я не про то,
В думках я бачу дещо інше.
Землею суне люте зло,
Старе, як Світ, у повній тиші.
Тут буде пекло, а тому,
У тебе захисту прошу,
Моїй сім'ї, та людям іншим.
Тебе про милість я молю,
Дай захист тим, кого люблю,
І навіть тим, з ким я не знаюсь,
Лише на тебе сподіваюсь.
У небо дивлячись, мовчу,
Слова в думках своїх несу.
Тихесенько навшпинячки,
Крадучись, наче кішка.
Зайду у дім, закрию все,
Та ляжу в тепле ліжко.
Мою молитву ти почуй,
Спить дім у повній тиші.
Закрий сім'ю мою від бурі,
Та захисти всіх інших.