Глава 24

Я навіть не зрозуміла, як могла не почути машину, що насувалася на мене. Гул двигуна, скрегіт коліс по асфальту — все це мало б привернути мою увагу, але я стояла, ніби у якійсь в’язкій тиші. Можливо, просто не звернула уваги, адже я знаходилась на великій парковці, де машини завжди приїжджали та від’їжджали. Та й простору було достатньо, аби мене легко об’їхати. Але цьому авто це не вдалося. Чи, може, воно й не намагалося об’їхати мене взагалі?

Це точно не Брейден. Я добре знала його машину, звук її роботи, навіть характерний ритм, з яким працював двигун. Це був інший автомобіль. Виходить, на парковці я була не сама. Серце стиснулося від холодного здогаду. Чи могла це бути випадкова аварія? Ні. Щось всередині мене відразу заперечило цю думку. Випадковість не виглядала так цілеспрямовано. Хіба що водій не справився з кермом… чи йому стало зле? Але моє тіло відмовлялося вірити в таке пояснення.

Я відчула, як усе болить. Немов кожна кісточка і кожен м’яз кричали про допомогу. Лице пекло, я відчувала вологу теплоту на щоках — кров. Я добряче вдарилася об асфальт, і тепер навіть дихати було важко. Та це був ще стан шоку. Я знала: варто йому минути, як я відчую справжню силу своїх поранень. І від тієї думки всередині піднімалася паніка.

Перед очима промайнули важливі моменти мого життя — яскраві спогади, фрагменти дитинства, усмішки батьків, перший день у коледжі, зустріч з Раяном. Але найважче було саме зараз. Я подумала про те, що вчинила неправильно. Що якщо зі мною щось станеться? Що буде з моєю родиною? З Раяном? Він і так пережив надто багато… А тепер ще й це.

І тоді я отримала відповідь на своє питання. І краще б це справді було сном. Хай би я просто заснула за конспектами в коледжі. Хай би приїхав Брейден, розбудив мене, забрав додому. Хай би завтра я поговорила з Раяном, ми б усе з’ясували і помирилися. І життя знову увійшло б у спокійне русло. Але реальність вдарила мене з новою силою, жорстокою і холодною.

— А я тобі казав, що це вона стоїть, — розсміявся Джеймс, і від його голосу мене прошив мороз. — От Кай, ти завжди даремно панікуєш.

— Але минулого разу моя паніка була виправдана. Бачиш, до чого це призвело, — буркнув другий.

Їхні слова різали слух. До мене не відразу дійшло, що це було не випадково. Вони справді вирішили зробити це спеціально. У голові запульсувала єдина думка: але для чого? Навіщо? Краєм ока я помітила, як Джеймс присів поряд. Його погляд уважно ковзав по мені, холодний, відсторонений, навіть… зацікавлений. Невже він завжди був таким жорстоким, а я просто не помічала?

— Для чого це? — прохрипіла я, ледве зібравши сили вимовити слова.

— Ти зруйнувала моє життя, — посміхнувся він, і від тієї посмішки стало гидко. — Не зовсім ти, скоріше Раян. Але суть та ж сама. Знаєш, як можна зробити йому по-справжньому боляче? Зашкодити тобі. Спершу я не хотів тебе вплутувати, але іншого виходу немає.

— Але навіщо ти викрав запис? — мої слова виходили уривками, голос зривався.

— Останні кілька років я зрозумів, що музика — не моє. Я хотів стати актором. У мене навіть були переговори щодо кількох ролей, але всі вони закінчувалися відмовою, - він не зводив з мене погляду. – Мій менеджер, єдиний, кого я ледве знайшов, подивився на Раяна й сказав, що в того величезне майбутнє, а в мене — ні. Що мені краще пошукати себе в іншій сфері. Це я ще міг стерпіти… Але коли ви почали зустрічатися… — на мить в його очах майнула тінь болю. — Він завжди перемагав. Ти навіть не знала, але ми роками змагалися на кастингах, і він завжди забирав ролі. Я розробив план. Але сам би не впорався. Мені допоміг він. — він кивнув на Кая.

— Мене завжди дратувало бути другим, — втрутився той, склавши руки на грудях. — І все могло б вийти, якби не Раян і той Брейден. Вони, як детективи, вирішили докопатися до правди.

Слухаючи їх, я не знала, чи то сміятися, чи то плакати. Вони насправді влаштували все це через заздрість? Через те, що комусь іншому щось давалося легше? Їм потрібен був не план помсти, а лікар-психіатр.

— І що ви тепер збираєтесь робити? — я ледве вимовила, та все ж спитала.

Все тіло боліло, сил не було. Я була безпомічна. Мене рятувала лише одна думка: Брейден скоро приїде. Але їх двоє, а він один… Що тоді? Джеймс нахилився, провів рукою по моїй нозі. У мене всередині все стиснулося від огиди. Його дотик був липким і брудним. І коли він потягнувся ближче, аби поцілувати мене, раптом щось відкинуло його назад. Ще мить — і Кая збили з ніг.

Я не відразу зрозуміла, що відбувається. Але серце підказало. Це був Брейден. Він ударив так, що Кай навіть не встиг піднятися — просто знепритомнів. А Джеймсу випала зовсім інша доля, бо на нього налетів Раян. Він бив його, зганяючи всю злість, увесь біль, що носив у собі.

— Ти не мав права навіть торкатися її! — прошипів він, і в його голосі було щось нелюдське. — Я вб’ю тебе за те, що ти зробив з Тейлор!

Брейден кинувся до мене, швидко оглядаючи мої поранення. Його обличчя спохмурніло, і я зрозуміла: все виглядає гірше, ніж я думаю. Але хвилювалася я про інше. Про Раяна. Він міг втратити себе у цій люті.

— Брейден… — я ледве прошепотіла. — Зупини його. Не треба йому цього робити.

Він кивнув і підвівся, підійшов до Раяна, але той наче й не чув. Джеймс уже майже не рухався, та Раян не зупинявся. Ще трохи, і він просто скоїть найбільшу помилку. Не варто собі ламати життя через цього.

— Друже, досить, — голос Брейдена лунав твердо. — Він отримав своє. Йому це так не минеться. А зараз ти потрібен їй. — та ніякої реакції. — Раяне! Ти потрібен Тейлор!

Повільно він підняв погляд на мене. Його очі були повні дикої ненависті, і я відчула, як у грудях защеміло від страху. Ніколи більше не хочу бачити його таким. Але з кожною миттю ненависть танула, змінюючись на теплоту. Це знову був мій Раян. Він кинув Джеймса, підбіг до мене і обережно підняв на руки.

— Як ти опинився тут? — ледь чутно прошепотіла я. — Брейден мав мене забрати. Ти що… був тут у коледжі?