Глава 22

Нарешті вже закінчується той конкурс, і наше життя увійде у звичайний ритм. Наші стосунки з Раяном були в нормальному положенні. Ми досить багато проводили часу разом, особливо в мене вдома. Він став ніби другим сином для моїх батьків, а в Генрі знайшов собі справжнього друга. Життя налагоджувалося, однак я досі не знала, чи вплине програш якогось факультету на наші відносини. От на Лілі він вже вплинув, адже вона розійшлася з Каєм. Це далося їй досить важко, та вона досі кохала мого брата, хоч і не зізнавалася в цьому. І в них це взаємно. Я сподіваюся, що скоро вони поговорять і зможуть бути щасливими, адже заслуговують на це. З батьками Раяна в нас натягнуті стосунки, але вони хоча б вже більш спокійно реагують на мене. А от наші посиденьки з Фостером продовжувалися, та тепер їх стало трохи менше, адже ми працювали над проектом.                                                    

І сьогодні стане все відомо. Ми зібралися знову в тій же залі, що і в перший навчальний день, адже тут був представник спонсорів коледжу. Він вже був готовий оголосити вердикт, але я неабияк хвилювалася. Актори і справді досить сильні суперники, хоч я ніколи не зізнаюся в цьому. Та хвилини тягнулися неймовірно довго, коли цей чоловік нарешті піднявся на трибуну. Привітальне слово директора я навіть не почула, адже усі думки заглушили його. Думаю, що воно нічим не відрізнялося від інших кожного року.                                                                                                                        

- Ми чули про вашу неймовірну підготовку, і навіть кілька разів один з наших представників був присутнім на репетиціях. Та вибір був однозначним, адже ми отримали лише один проект. Тому, - він витримав паузу. - Фінансування отримає акторський факультет.                                                        

Зал одразу зірвався вітальними криками, але я цього зовсім не чула. Ні, не перемога акторів вибила мене з колії. А його фраза про те, що вони отримали лише один проект. І, судячи з усього, це не наш. Не може бути такого, це якась помилка, адже ми точно його відправляли. Ніби у трансі я прослідувала разом з іншими студентами нашого факультету до аудиторії. Ми всі сиділи в абсолютній тиші до самого приходу декана. Кожен був шокований, адже нам навіть не дали шансу прийняти участь. Та найстрашніші підозри вже зароджувалися в моїй голові. І вони почали підтверджуватися, коли містер Робінсон увійшов до аудиторії та сперся на стіл.                              

- Наш запис пропав. - врешті промовив він. - Є певні докази, що його вкрали актори. І саме Раян Паркер причетний до цього.                                                                                          

При чому декан зі співчуттям дивився на мене, а я ж не одразу зрозуміла ці слова. Цього просто не може бути. Невже Раян і справді якось причетний до цього всього? Та ні, він же кохає мене. Принаймні я так думаю. Але раптом це все було лише грою? Він же такий хороший актор. Навмисне намагався втертися в довіру, аби я втратила пильність. І тоді якось зробити все та викрасти наш запис. Але ж ні, цього не може бути. Чи я просто зараз не хочу цього усвідомлювати?                                           

- Зараз директор збирається провести внутрішнє розслідування та знайти винуватця, але фінансування ми вже втратили. - видихнув декан. - Мені дуже шкода, та цього разу ми програли, хоч і не з власної вини.                                                                                                                        

Невже це справді зробив він? Я не можу в це повірити, однак потім декан надав нам певні докази, за якими все сходилося. Та й доступ сюди мав він, адже ще раніше йому дозволили займатися музикою, не дивлячись на те, що він вчився на акторському факультеті. І в той день він тут був. Це зафіксовано на камерах. Далі я вже абсолютно нічого не чула, адже ненависть буквально поглинула мене. Мені хотілося побачити Раяна і добре вдарити його, адже він обманув мене. Тому коли ми вийшли з кабінету, я одразу ж попрямувала до нього. І, судячи з його вигляду, він все прекрасно знав. Напевно ще й посмішку ховає.                                                                                                                        

Підійшовши ближче, я одразу дала йому ляпаса. Він навіть не сказав ні слова, і не відсахнувся від мене. Знає, що заслужив. Так значить це правда, адже хлопець навіть не став дивитися мені в очі. Я вже ледве стримувала сльози, та він не має цього побачити. Я буду сильною, принаймні на людях.    

- Так це все було сплановано? - важко було контролювати свій голос. - Ти саме для цього і почав зі мною зустрічатися?                                                                                                                        

- Ні, Тейлор. Мої почуття були справжні... - я чула біль в його голосі, та тепер вже не могла сприймати їх. - Я не знаю як це все сталося, та я не маю жодного відношення до зникнення вашого запису. Але я знайду, хто це...                                                                                                                        

- І ти думаєш, що я тобі повірю? - розсміялася я. - Ні, ти дуже хороший актор, і тепер я це прекрасно усвідомлюю. І справді, один з найталановитіших студентів останніх років. Я помилялася, тебе чекатиме видатне майбутнє. А знаєш, що в цьому всьому найгірше? - я розуміла, що нас можуть зараз почути, та мені було байдуже. - Я справді повірила у твої почуття до мене. І дозволила своїм розквітнути з новими силами. Але тепер це в минулому. Я тебе вітаю з перемогою. Проте ти втратив дещо. Ти назавжди втратив мене.                                                                                                         

І я просто розвернулася та пішла геть. Якась частина мене навіть очікувала, що він побіжить слідом. Почне вибачатися та запевнювати мене в тому, що ніяк не причетний до цього. Хоча є досить багато доказів, та все ж я б може й повірила. Та Раян не зробив цього. А я ж вийшла на вулицю. Не хотілося зараз ні з ким говорити чи бачитися. Мені потрібен був час на самоті зі своїми думками. І так як я знала, що сьогодні Фостера не буде на нашому місці, я саме туди й попрямувала. Телефон постійно розривався від дзвінків. Це були знайомі, Брейден, Лілі та навіть Генрі. І жодного дзвінка від Раяна. Напевно він ні про що не шкодує.