Глава 20

За кілька днів мав би приїхати Генрі, і я неабияк чекала цього, адже цілий рік не бачила свого рідного брата. А ще він досі не знайомий з моїм хлопцем. Після того, як ми все розказали в коледжі, більше не доводилося ховатися. Однак не всім це подобалося, адже ми з ворогуючих факультетів. Проте згодом стало зрозуміло, що наші стосунки не стосуються навчальних моментів. А от Кай та Лілі поки вагаються, адже між ними все змінилося. Якось дуже швидко подруга перегоріла цією ідеєю. Особливо тепер, коли повертається Генрі. Я знаю, що вона все ще кохає його, і в них це взаємно. Та не думаю, що вони так просто впораються з цим. На все потрібен час...                                                            

Зараз ми знову були в моїй кімнаті, зручно вмостившись на моєму ліжку та просто мовчали. Я лежала на його грудях і слухала розмірене дихання хлопця. Останнім часом він досить часто бував тут, адже мої батьки й справді прийняли Раяна як рідного. Нарешті він отримав те тепло, про яке так довго мріяв. Не знаю як там в нас далі складеться, проте йому тут завжди будуть раді. І він прекрасно знав про це.  

- Раяне, - до кімнати увійшов батько. - Я маю дещо зробити, і мені потрібна чоловіча допомога. Можна попросити тебе?                                                                                                                        

- Звичайно. - він посміхнувся та піднявся на ноги. - Я з радістю вам допоможу.                               

Він настільки був вдячний моїм батькам, що завжди був готовий допомогти їм. От і цього разу тато вирішив скористатися цим. Однак мені було дивно, що вони будуть розбиратися з барбекю. Ще й мама мене покликала, аби разом приготувати їжу. Останнім часом вона могла вже сама триматися на ногах і навіть хотіла допомагати. Та зараз в мене склалося відчуття, що батьки готуються до чогось, але приховують від мене. Правда не думаю, що це щось погане. Але я не втрималася. Взагалі моя цікавість часто набагато сильніша за мене, і я просто не можу її стримати.                               

- Мамо, а ми що сьогодні гостей чекаємо, чи що? - наважилася запитати я.                              

- А з яких пір я в цьому домі гостем став? - спитав якийсь голос.                                                      

І коли я обернулася, то побачила свого брата. Генрі майже не змінився за цей рік, лише волосся почав стригти коротше та відпустив легку бороду. Проте це все ще був він. І я, не довго думаючи, кинулася на руки хлопцеві, а він навіть кинув сумку, закружлявши мене. Як же сильно я за ним сумувала. Тепер зі мною поруч Раян, і Генрі тут, мамі стало краще. Все просто ідеально. Однак якось ще треба познайомити двох таких важливих для мене хлопців. Це може бути проблемно, адже Генрі якось завжди мене занадто сильно опікав. А як він поставиться до цього всього, я навіть уявляти не можу. Особливо після того, як я йому стільки розповідала про те, наскільки сильно Раян дратував мене. Але, думаю, він побачить, що я щаслива з ним, тому і нормально все буде.                                               

- І як тут моя маленька Сані? - посміхнувся він, ставлячи мене на підлогу. - Коледж вже весь зруйнувала? Чи вже постраждала більша частина міста?                                                             

- Та ні, пару кабінетів лишилося в коледжі лишилося, а решту я не чіпала. - відповіла я. - Але ми це виправимо, адже ти нарешті приїхав.                                                                                           

- Синку. - мама ледве підійшла до Генрі та обійняла його.                                                            

Я бачила сльози в її очах, адже нарешті під одним дахом зібралася вся її родина. От і батько з Раяном увійшли в середину. Він одразу ж привітався з сином, а хлопець залишився стояти при вході, явно відчуваючи себе ніяково. Мені навіть хотілося засміятися, адже впевнений в собі актор не знав як себе поводити в компанії мого брата. Ще й, напевно, відчуває себе зайвим тут. Його можна зрозуміти, адже він мав не дуже хороше дитинство. Я ж підійшла до нього та, взявши за руку, підвела ближче. Помітивши це, Генрі уважно розглядав мого хлопця, а тоді протягнув йому руку. За мить Раян потиснув її. Так, добре, ми зробити перший крок до своєрідного примирення. Лишилося тепер тільки їм подружитися.                                                                                                                         

- Привіт, Раяне. - посміхнувся брат. - Радий нарешті познайомитися особисто. Чи варто мені говорити, що не можна ображати мою сестру?                                                                                          

Я мало його не стукнула, адже він тільки приїхав, а вже вирішив дратувати мене. Однак хлопець переносив це все досить спокійно і навіть з посмішкою. Але все ж братові він сподобався. Здається, скоро Раян отримає ще одного друга. Добре, тепер я можу зовсім розслабитися, адже вони точно знайдуть спільну мову. І Генрі просто хвилюється за мене, от і все. Взагалі мені дуже пощастило, що він є в мене. Одразу на думку прийшла історія старшого брата Раяна, який помер. Він був єдиною близькою людиною для нього, а тепер... Проте скоро все може змінитися.                               

- Я знаю, і ніколи не допущу, аби хоч хтось образив Тейлор. - він обійняв мене за талію. - А в вас тут, напевно, сьогодні буде родинна вечеря. Тому я і не буду заважати. Та й час вже їхати додому, адже скоро стемніє.                                                                                                                         

- Ти не будеш заважати. - одразу ж сказав тато. - Маєш рацію, сьогодні в нас родинний вечір, проте ти зараз став дуже близький для нашої родини. А ще я пам'ятаю, що ти досить не погано готуєш стейки. Генрі ще не пробував їх. Не позбавляй його такого задоволення.