Глава 19

- Так значить Раян виявився досить милим та романтичним хлопцем. - посміхнувся Фостер, смакуючи французьким круасаном. - Ніколи б не подумав, адже ти стільки про нього різного розказувала. Проте мені завжди подобався цей хлопець, набагато більше, ніж Джеймс.                                                 

Звичайно я все розповіла чоловіку про наші стосунки, і тримала його в курсі їх розвитку. Як і Раян знав про Фостера. Навіть якось хотів би познайомитися, та все не виходить. Останнім часом він дуже зайнятий, адже треба готувати проект. Як я і думала, більшість роботи дісталася старшокурсникам. Але добре, я туди не лізу, адже ми одразу домовилися про те, що протистояння не стосується наших відносин.                                                                                                                                                      

- Він хоче розповісти про нас всім. Каже, що втомився приховувати це. - я похитала головою. - Ніби йому важко бачити, як хтось інший намагається загравати до мене.                                       

- Так це ж чудово. - відповів чоловік. - Ось і зробіть це. Не кожен хлопець наважиться на таке заради коханої дівчини. Він піде проти друзів та родини, якщо це знадобиться. Знаєш, складається відчуття, що хлопець готовий на все, якщо ти попросиш.                                                                         

В цьому він правий, адже я і справді відчувала цю любов від нього. От тільки було страшно, а раптом для нього це все гра? Я ж навіть уявити не могла, що поряд зі мною буде Раян Паркер, один з найкращих студентів акторського факультету. Але чи готова я розповісти іншим?                  

Саме з такими думками я і прийшла додому. Швидко приготувавши їжу, завалилася спати, адже голова просто розколювалася від думок. Завтра Раян планував все розповісти іншим, адже просто втомився приховувати. Однак якщо мене не буде, то він цього не зробить. Чудово просто. Я швидко йому написала, що не дуже себе добре почуваю, тому завтра в коледж не прийду, і швидко відключила телефон. Нічого, прогуляю один день, світ від того не зруйнується. А я хоч добре висплюся. Однак про таке я тільки мріяла.                                                                                                                        

Зранку я прокинулася від того, що мене хтось будив. Дивно, тато вже на роботі, Генрі ще в Іспанії, а мама б не чіпала мене, адже якщо я не в коледжі, то не дуже добре себе почуваю. І коли я відкрила очі, то перше, що побачила — це очі. Очі мого хлопця, що з якоюсь злістю спостерігав за мною. Ну, молодець Тейлор, попала ти по повній. Може якось викручуся?                                                     

- Раяне, ти що тут робиш? - невинно запитала я.                                                                                  

- Тейлор, що це таке? - він протягнув до мене щось.                                                            

- Телефон. - зрозуміла я. - Ти головою вдарився? Простих речей не впізнаєш.                              

- Ні, я про твоє повідомлення. Погано себе почуваєш значить? Щось я сильно в тому сумніваюся. Мені здається, ти просто не хочеш йти в коледж, аби не розповідати іншим. - посміхнувся Раян.            

- Я справді захворіла.                                                                                                                      

Він же приклав руку до мого чола, а потім широко посміхнувся. Звичайно, якби я вступала на акторський факультет, то з тріском би провалилася, адже я зовсім не вмію вдавати. Тим паче перед Раяном. Невже таки доведеться йти в коледж? А може я щось придумаю вже там?                            

- Я даю тобі двадцять хвилин на те, аби зібратися. Чекатиму на тебе тут, а ти йди до ванної кімнати. - він взяв мене за руку. - І тільки спробуй щось вчудити. Інакше мені доведеться піти на більш радикальні міри.                                                                                                                                                      

Ну що ж, добре, я можу зараз вдягнутися, а потім щось вигадаю. Може в коледжі вдасться якось його уникати, а потім вже й день закінчиться. Та що йому завадить зробити це завтра? Ні, він мені дуже подобався, і я справді хотіла б розказати всьому світові, що зустрічаюся з Раяном. Але боюся як відреагують інші. До того ж поки знає лише Лілі та мій брат. Ну не змогла я втримати це в собі. І вони були дуже щасливі за нас. Проте зараз я справді не знала, що мені робити. Швидко зробивши всі ранкові процедури, я перевдягнулася в прості джинси та сорочку. Сьогодні ще й було досить холодно, тому зупинила свій вибір на чорній куртці та кросівках. А от волосся залишилося розпущеним. Зібравшись з силами, я вийшла до Раяна. Який же він гарний, особливо у своєму пальто, чорній сорочці та штанах. Я не пам'ятаю, аби хоч раз бачила його в шортах, адже діловий стиль був невід'ємним атрибутом хлопця.                                                                                          

- Ти готова? - спитав він.                                                                                                                        

- Майже. - не впевнено відповіла я.                                                                                          

Аж тут він підійшов до мене. І я навіть не помітила, що він зробив якийсь рух. А в той момент на моїй руці опинився якийсь металевий браслет. Прекрасно, Раян надів на мене наручники. Тільки от другий був на його руці. Це ще що таке?                                                                                          

- Тепер ти точно не втечеш. - посміхнувся він. - І я їх знімлю лише в коледжі.                              

- Це що за жарт такий? - обурювалася я. - Негайно прибери це.