Глава 18

Я досі не могла повірити, що в мене почалися справжні стосунки з Раяном. Одразу ж після нашого поцілунку я ще довго не могла отямитися, майже не спавши всю ніч. Однак зранку до мене почало таки приходити усвідомлення. І яке ж це щастя, що я можу бути поряд з людиною, що мені подобається. Та поки що доводилося тримати це все в таємниці. Лише Лілі помітила, що мої очі якось дивно палали щастям. Мені ж довелося пообіцяти розказати все пізніше. Але тепер моє життя трохи змінилося. Я вже не ненавиділа акторів, а якось навіть краще почала ставитися до них. Можливо ми просто даремно витратили три роки в безглуздій боротьбі. Однак протистояння за фінансування має продовжитися, не дивлячись ні на що. Ми ж з Раяном одразу домовилися, що це не стосується наших стосунків. Проте навіть в коледжі хлопець не втрачав моменту, аби обійняти чи поцілувати мене, поки ніхто не бачить. Ще б, він цього три роки чекав. А от після коледжу ми завжди були разом. От і зараз мої батьки поїхали в лікарню в сусіднє місто, і повернуться аж ввечері. Тому ми й розташувалися в моїй кімнаті. Я зручно лежала на його плечі, а він гладив мене по волоссю. І зараз був ідеальний момент, аби спитати про те, що мене цікавило.                                                            

- Раяне, я вже трохи знаю про твою родину. Але бачу, що там все набагато складніше. - я чула його спокійне дихання. - І мені дуже цікаво, як же все так сталося. Але якщо ти не хочеш розказувати, я все зрозумію. Це складна тема, тому і не наполягаю.                                                                               

- Знаєш, я не звик про це говорити. - він важко видихнув. - Але між нами немає бути ніяких таємниць. І якщо ми справді зібралися будувати стосунки, то маємо бути відвертими. - Раян набирався сміливості. - Мій дід доволі багатий чоловік, що володіє мережею торгових центрів, ресторанів та різною нерухомістю по всій країні. І він просто мріяв, аби його син, мій батько, пішов його шляхом. Та той обрав кар'єру режисера. І дід відмовився від нього, присвячуючи весь час своїй доньці, моїй тітці. Батько навіть змінив прізвище, уявляєш? - хлопець посміхнувся. - Але потім сталася трагедія. Смерть переслідує нашу родину. Тітка з чоловіком загинули, залишивши маленьку донечку на виховання діда. І він успішно впорався з цим, адже вона самостійно вступила в досить престижний вищий навчальний заклад за кордоном. І в якийсь момент він зрозумів, що потрібно налагоджувати стосунки з сином та онуками. Однак це виходило не дуже добре. А потім мій брат розбився на мотоциклі. Він навіть не прийшов на похорон... А батьки... Складалося враження, що це не вони втратили сина.                     

- Ти ніколи не відчував від них хоч якогось тепла? - обережно спитала я, намагаючись приховати сльози, що викликала його історія.                                                                                          

- Ні, лише брат мене завжди підтримував. Але потім його не стало... - я чула, що у Раяна ніби ком у горлі. - Я був самотній. Але тепер в мене є ти, і я вдячний долі за це. - він обережно поцілував мене у скроню. - Вже давно не відчував себе настільки щасливим, як поруч з такою неймовірною дівчиною.   

Це було так зворушливо, що мені враз захотілося міцно обійняти його. Що я і зробила. Цей хлопець справді не знав, що таке любов. Навіть старшого брата, єдиної близької людини, згодом не стало. Але тепер я збираюся виправляти це, адже Раян справді заслуговує на те, аби отримати справжню родину. Думаю, моя частково зможе йому подарувати це відчуття. Але в мене лишався один секрет, що я не могла наважитися розказати хоч комусь. Саме через цей секрет я майже все дитинство просиділа вдома. Тому, обережно розстібнувши ґудзики на своїй сорочці, я показала йому шрам посеред грудної клітини, який завжди намагалася приховати косметикою. Він же уважно дивився на мене, починаючи усвідомлювати, що ж це таке. Аби тільки Раян зараз не втік.                                                            

- Я народилася з вадою серця. Лікарі не давали великих прогнозів, адже такі діти виживають досить рідко. Та мама з татом не хотіли здаватися. Вони вірили, що на мене ще чекає видатне майбутнє. Так от я і провела майже все своє дитинство. Завжди мріяла танцювати, і навіть намагалася, але з моєю хворою це стало неможливим. Тому і займалася музикою. І ти знаєш, мені це неймовірно подобалося. - я посміхнулася. - Згодом в моєму житті з'явився перший друг — Джеймс. Він і почав знайомити мене з реальним життям. А через кілька років мені пощастило. Знайшовся донор, серце якого мені підійшло. І от тепер я тут.                                                                                                                        

- То значить Джеймс став твоїм другом в той період? - я кивнула. - От чому ви так близькі. І тоді, напевно, ти в нього закохалася. Але якимось чином ви так і не почали зустрічатися. Певно все зруйнувала нерішучість.                                                                                                                        

Я бачила, що його зворушила моя історія, проте в хлопця одразу ж прокинулися ревнощі. Ну який він милий, коли злиться. Я мало не розсміялася, проте все ж стримала себе. А потім потягнулася до нього, притягуючи його ще ближче.                                                                                          

- Зараз це все неважливо, адже я погодилася стати твоєю дівчиною. - Раян не зводив з мене погляду. - А це значить, що ти набагато важливіший для мене, ніж він.                                                            

Посміхнувшись, хлопець якось так притягнув мене у свої обійми, що я опинилася на нього. А потім цей неймовірний поцілунок, від якого в мене паморочилося у голові. Напевно, спишу це все на гормони та на ейфорію від початку стосунків. Так же завжди буває. І я настільки захопилася цим поцілунком, що навіть не почула, як хтось прийшов додому. Лише ввічливий кашель біля дверей змусив мене відірватися від Раяна. Яка ж напасть, це був мій тато.