Глава 16

Після того випадку Раян ще не раз намагався поговорити зі мною за ці два дні, однак я навіть не хотіла слухати його. Однак Брейден був зовсім іншої думки. Він навіть вирішив допомогти йому розібратися з усім. Але я не могла повірити, що він ніяк не причетний до цього. Та найбільше я злилася саме на себе, адже змогла підпустити Паркера занадто близько до себе. Він навіть почав мені подобатися, але я досить швидко повернулася на землю. Проте чому ж так боляче? Потрібен час, аби якось змиритися з цим. Ні, я рухатимуся далі й з новими силами візьмуся за наш проект, але від того мені краще не стає. Все важче було триматися на людях, але я маю, бо певна репутація в коледжі зобов'язує. Лише Лілі знала правду, тому і намагалася всіляко мене підтримати. Але я так і не розказала їй про батьків Раяна, і ніколи цього не зроблю. Навіть через те, що він мене образив, я не здатна на підлість. Нехай це лишиться на його совісті.                                                                                                            

Однак довго уникати Раяна я не могла, адже він просто підстеріг мене на парковці після пар. Мені довелося затриматися, тому я вийшла пізніше, але він був ще тут. Я намагалася пройти повз, але хлопець наздогнав мене. Він виглядав дуже втомленим та сумним, однак це може бути лише маска. Не варто забувати, що він дуже хороший актор. Всі ці його спроби "виправити ситуацію" можуть опинитися просто черговим кроком. А я дуже не хочу, аби мені розбивали серце, бо хто його знає, чим можуть обернутися ці наші розмови. Та й уникати його сильно не вийде, адже ми навчаємося в одному коледжі. І він зможе мене от так зустріти.                                                                                              

- Тейлор, будь ласка, вислухай мене. - він взяв мене за руку, яку я одразу ж висмикнула. - Я справді не причетний до цього. Зараз ми з Брейденом шукаємо винних, і як тільки в нас все вийде, вони понесуть заслужене покарання. Я зацікавлений в цьому не менше за тебе.                                                        

- Може він тобі й повірив, та не я. - я відвернулася від нього, аби хлопець не бачив моїх сліз. - Ти точно якось причетний до цього, адже це твоя помста, чи не так? Новий крок від неймовірного Раяна Паркера? Ти підібрався близько до мене, до моєї родини, а зараз все зруйнував. Я довіряла тобі, Раяне. Справді, мені почало здаватися, що ми можемо забути про цю ворожнечу і стати друзями. - я витерла сльози та розвернулася до нього. - Але тепер я можу з більшою впевненістю сказати, що я ненавиджу тебе.                                                                                                                            

- Тейлор, не говори цих слів, прошу. - прошепотів він. - Я нічого не знав, навіть не уявляв, що хтось додумається до такого. Ніхто з нас не пішов би на таке, адже ми знаємо наскільки це для вас важливо. Може якісь першокурсники вирішили проявити себе. Що я маю зробити, аби ти мені пробачила.        

- Є дещо. - я витерла сльози рукавом.                                                                                             

- Тоді скажи мені, і я обов'язково все зроблю. - благав він.                                                              

- Добре, але пообіцяй, що ти зробиш це. - він кивнув. - Тоді, Раяне Паркер, я хочу, аби ти залишив мене у спокої. Більше ніколи не наближайся до мене.                                                                                

І я розвернулась, пішовши геть. Я бачила біль на його обличчі, але не варто забувати, що він дуже хороший актор. Це все ж може бути частиною якогось хитромудрого плану. Не хочу навіть думати зараз про нього, адже мені справді ставало боляче. Таке відчуття, ніби він зрадив якісь наші почуття. Але це смішно, бо між нами ніколи й нічого не було. Він лише студент іншого факультету, з яким ми ворогуємо. Не варто забувати про це.                                                                                             

Тому, я рішуче витерла рештки сліз та попрямувала на зустріч з Фостером. Чоловік, як і завжди, чекав мене на нашому місці. Одразу ж посмішка осяяла його обличчя, і від цього мені стало якось легше на душі. Цьому чоловікові я можу розказати про свої проблеми, і він мені дасть хорошу пораду. А потім я піду додому і на мить забуду про все. Звичайно, поки що батькам говорити нічого не буду, але з часом просто скажу. що ми не підійшли одне одному. Так буває ж.                                                              

- Це ж моя мила Тейлор. - промовив чоловік. - І що ти мені сьогодні принесла?                               

- Грузинську кухню. - посміхнулася я, дістаючи пакет. - Тут в нас хачапурі по-мегрельськи, оджахурі й хінкалі. Але в останніх трошки забагато перцю.                               

- Ну нічого, я впевнений. що це дуже смачно. - він дістав один шматочок хачапурі. - Розказуй, що в тебе сталося.                                                                                                                                              

Мені вже навіть не потрібно було питати, звідки він знає, адже це Фостер. Він завжди підтримував та розумів мене. Інколи він був для мене таким собі дідусем, що завжди поряд. І я одразу ж йому все і розказала, особливо про розмову з Раяном. Не забула і про свої думки та підозри, адже тоді не буде повної картини. Моя розповідь тримала довше, ніж я сподівалася, але Фостер слухав так само уважно. І коли я закінчила, він подивився на мене.                                                                                             

- Тейлор, а ти не задумувалася, що хлопець і справді ні в чому не винний. Ти подобаєшся йому, і це дуже добре видно, хоча я з ним не знайомий. - він похитав головою.                               

- Ні, не подобаюся. - заперечила я. - Ми ненавидимо одне одного. І він просто вдавав з себе такого хорошого та нещасного, аби впевнити мене в тому, що він не представляє абсолютно ніякої загрози. Однак я помилилася. Просто довірилася не тому. Але я досі не можу повірити, що він не був справжнім...