Глава 13

Після того як Раян познайомив мене зі своїми батьками я ще довго не могла прийти до тями. Невже в нього і справді така родина? Мені вже було шкода хлопця, і я частково розуміла чому ж він виріс саме таким. Це неправильно, коли власні батьки так ставляться до сина. До того ж батько в нього непоганий, а от мати... Не думаю, що вона хоч раз говорила своєму синові про те, що любить його. Для неї завжди був головним імідж. Однак було ж потрібно зовсім не це. Мені стало цікаво чи була взагалі любов в житті цього хлопця? Так, він подобався дівчатам, але ж то зовсім інше.                               

Та всю дорогу до мого дому ми мовчали, адже я просто не знала, що можна сказати в такому випадку. Однак зупинившись перед будинком, я не поспішала виходити з авто, та й він нічого не казав. Цікаво, про що він зараз думає?                                                                                                                    

- Дякую, що погодилася зіграти цю маленьку виставу. З тебе вийшла б не погана акторка. - це змусило мене посміхнутися. - І вибач, що довелося пережити цю розмову з моїми батьками.                       

- Якщо чесно, мені навіть трохи сподобалося. Твої батьки... Ну, тато виявився цікавішим, ніж я очікувала. А от мама... - я все намагалася підібрати якісь слова.                                              

- Думаю, я тебе зрозумів. - посміхнувся Раян. - Мама в мене дуже своєрідна. В дитинстві я дуже хотів відчути якесь тепло чи любов від неї, але згодом просто звик. На жаль, родину не вибирають. І повір, я б дуже хотів аби в мене вона була така як в тебе. - я здивовано подивилася на нього. - Так, Тейлор, тобі неймовірно пощастило. Твоя мама просто обожнюю тебе, і я впевнений, що вона завжди поруч зі словами підтримки. Як і тато. А для брата ти взагалі молодша сестричка, якою він завжди буде опікуватися. - Раян сумно дивився вперед. - Я пам'ятаю як вони всі прийшли тебе підтримати на перший іспит, який в тебе був. Ми тоді здавали всі разом, і я міг спостерігати. А мої батьки просто спитали, чи не збираються мене вигнати з першого курсу. Ти розумієш, це все, що їх хвилює. Тому, я заздрю тобі, Тейлор. Я б віддав все, аби лише моя родина була схожою на твою.                              

Він зараз був настільки сумним, що я не знаю, яке відчуття мною керувало. Та я потягнулася до нього та міцно обійняла. Ні, не так як це роблять просто знайомі при зустрічі. Я намагалася передати йому якесь своє тепло. Зараз я обіймала його як свого брата. Коли уявляла його дитинство, то просто все всередині стискалося. Звичайно, мені ніколи не зрозуміти цього, адже я росла в абсолютній любові. Мої батьки завжди рахувалися з думкою дітей, віддаючи їм все найкраще. І тепер я стала ще більш вдячною їм за це.                                                                                                                            

Спочатку Раян напружився поряд зі мною, та поступово розслабився, обіймаючи мене у відповідь. Я відчувала, що він злегка тремтить. Не думаю, що хтось часто так робить. А він десь в душі залишився тим маленьким хлопчиком, який так відчайдушно шукав любові. Можливо, він і вчиться на акторському ще й задля того, аби отримати хоч якусь похвалу від батьків.                                                              

Та все ж відсунувшись від нього, я заглянула в ці прекрасні очі. Він був такий самотній. І як я раніше могла цього не помітити? В один момент я забула про цю всю війну між нашими факультетами. Та вона існувала десь там, за межами цієї машини.                                                                                             

- Я вже піду, мама з татом будуть хвилюватися. - посміхнулася я.                                                     

- Добраніч, Тейлор. - відповів Раян.                                                                                             

Кинувши останній погляд на хлопця, я вийшла та попрямувала до свого дому. Вже на порозі я побачила, що він досі стояв на тому ж самому місці. І, чомусь, мені здавалося, що Раян дивиться саме на мене. І чому ж лише один вечір все так ускладнив? Постоявши там ще хвилинку, я зайшла всередину. Коли вже закривала двері, то помітила, що він поїхав додому. Притулившись головою до дверей, я відчайдушно намагалася заспокоїтися. Мені стало настільки шкода цього хлопця, що в дитинстві не відчував найголовнішого. Тепер я можу зрозуміти, чому він не розповів моїй мамі те, що збирався з самого початку.                                                                                                                   

- Тейлор, де ти була? З Раяном? - запитав тато. - З тобою все добре?                                      

- Так. - відповіла я.                                                                                                                            

А потім підійшла до нього та дуже міцно обійняла. Не знаю, що то в мене за приступ ніжності сьогодні такий. Але після зустрічі з батьками Раяна я почала їх ще більше цінувати. Тато ж одразу обійняв мене у відповідь.                                                                                                                            

- Я вас дуже сильно люблю. - сказала я.                                                                                             

- Ми теж тебе, сонечко. - сказав він з ніжністю. - Точно все добре? Ти може посварилася з Раяном?   

- Що тут таке відбувається? - сюди в'їхала мама на своєму візку.                                                 

Тому я не втрималася, та стиснула і її в обіймах. Чесно, в мене мало сльози не виступили на очах після всього того, що зі мною трапилося. Однак батьки й справді почали хвилюватися, тому я мала переконати їх у зворотному.                                                                                             

- З Раяном в нас все чудово. Просто... - ну не вмію я від них сильно щось приховувати. - Я познайомилася з його батьками. І це жахливо.