Глава 11

Від Джеймса так і не було жодних новин. На додаток, після того, як ми прийняли рішення про припинення його співпраці з нами, він старанно уникав нас. І чомусь це було досить боляче. Щодня я бачила його, проте він навіть не підходив. Звичайно, ми стали ближчими з моєю групою, та й Лілі сяяла від щастя. Але мені його дуже не вистачало. Хотілося підійти до нього та підтримати, адже Джеймс виглядав таким розбитим. Здається, для нього це було більш важливо, ніж він намагався показати нам. Та тепер я вже нічого не можу зробити. Він сам обрав такий варіант розвитку подій.                             

Я розуміла, що зараз такі думки в мене виникали лише через те, що я справді закохана в хлопця. Однак я не хотіла цих почуттів, бо Джеймс цього ніколи не оцінить. В його житті завжди були дівчата, тому для нього це могло стати лише черговою грою. А я ж не хочу, аби моє серце розбили. Тому, доведеться якось це пережити та впоратися з цим. І зараз в мене дуже добре виходило відволікатися.  

Після того випадку з фотографіями Міра та Брейден поговорили, проте лише пробують побудувати щось схоже на стосунки. А от Раян так і не зробив наступного кроку. Тому, я була як на голках. В нас ще й проект висить, який ми маємо закінчити. І хлопець запропонував попрацювати над ним в нього вдома. Було страшно, проте я дуже багато чула про те, що його дім схожий на справжній палац. Цікавість таки пересилила. Отже, сьогодні після навчання він мав мене забрати. Велосипед Олівер же обіцяв завезти до мене додому. А на зворотному шляху вже викличу собі таксі чи дійду так.  

І от я сиджу в його машині. Що ж, тут доволі чисто та приємно пахне, що робить його ще більш ідеальним. Це неабияк дратувало. Йому обов'язково бути настільки правильним?                              

- Тейлор, не треба так напружуватися. Я ж тебе не везу вбивати. - посміхнувся Раян. - Не хвилюйся, це не мій наступний крок. Просто попрацюємо над проектом і все. Я даю слово, що не збираюся чимось образити.                                                                                                                                             

Добре, його слову я вірила, бо що б про нього не думала, та він завжди його тримав. Оце єдине, що мені в ньому подобалося. Ну добре, є ще багато всього, але хлопцю про те знати зовсім не обов'язково. До того ж ненависть поки переважала. А я ж його зовсім не знаю.                               

Хвилин через п'ятнадцять ми прибули в справжній палац. Дім був просто величезним. Триповерховий, з купою вікон та колонами на вході. Таке відчуття, ніби ці люди будували музей, а не місце, де можна жити. Мене не вразив ні басейн, ні великий гараж з купою машин. Але прекрасний сад, що трохи виглядав з-за дому, справляв неймовірне враження. От тільки не думаю, що мені вдасться вмовити Раяна погуляти там. Хто знає, може колись...                                                                                

В середині цей будинок і справді виглядав ніби музей. Купа різних ваз, картин, дорогих меблів, до яких страшно було навіть доторкнутися. Мені навіть здавалося, що мої кеди не сміють бруднити цю мармурову підлогу. А які люстри... Все виглядало дуже помпезно і ніби намагалося показати всім, що тут живуть дуже багаті люди. Проте не було найголовнішого — родинного затишку. Складається відчуття, ніби тут ніхто не живе. Я ще й впевнена, що тут чи не в кожній кімнаті є своя особиста прибиральниця. Але ми проходили повз усі ці експонати, прямуючи на третій поверх. Тут вже було трохи зручніше і більш схоже на дім.                                                                                             

А коли Раян відчинив двері до своєї кімнати, я ще більше здивувалася. Вона була зроблена у світло-сірому кольорі. Велике ліжко, проте доволі простеньке, мінімум меблів, а ще велика шафа, що була наповнена книжками. Та найбільше мене здивувало навіть не величезне вікно у всю стіну, а гітари. Їх тут було три. І я б ніколи не подумала, що Раян музикант.                                                              

- Ти вмієш грати? - не стрималася я.                                                                                             

- А ти як думаєш? Я ж тут їх не для колекції зберігаю. - посміхнувся Раян. - Просто не було нагоди продемонструвати. - Вчився колись грати, але мені набридло. Музика зараз мене не цікавить. Але може колись почуєш.                                                                                                                            

- То можеш зараз? - чомусь мені дуже сильно хотілося почути.                                                              

- Якось іншим разом. Нам треба працювати над проектом. - він вказав на купу книг та якихось папок, що були акуратно складені на столі.                                                                                             

І наступну годину ми провели за дослідженням, адже тема проекту досить складна. Тим паче ми сперечалися через кожну дрібницю. Мені навіть хотілося взяти щось важкеньке і добряче вдарити по його пустій голові. Але не можна, бо наслідки будуть не такими приємними. Хоча я задоволення отримаю. То може таки варто...                                                                                             

- Так, справа щось не йде. Давай трохи відпочинемо. Посидь тут, а я принесу щось перекусити. - Раян попрямував до дверей. - І, будь ласка, нічого не зламай.                                                              

Ну дякую, я ж така незграбна. Зараз тут на зло йому все розтрощу. Але ні, я планувала дещо інше. Підійшовши до гітар, я провела рукою по струнах. Е ні, друже, нічого мене обманювати. Ти граєш доволі часто, при чому на кожній. Мені здається, що Раян дуже сильно любить музику, але чомусь не зізнається в цьому. Тому, я вирішила роздивитися все. Поряд стояла невеличка шафка, де було все присвячене музиці. Тут були й фото хлопця з гітарою на виступах. Але от одна особливо привернула мою увагу. На ньому стояв Раян з музичним інструментам в руках на фоні коледжу. І тут він виглядав молодшим ніж зараз. Але ця сорочка... Я дуже добре пам'ятаю, що він носив її на першому курсі. Тобто, це день вступу. Але ж...