Глава 10

Одразу після репетиції ми з хлопцями вирішили провести час як в старі добрі часи, а саме пішли на морозиво в одне з найкращих кафе міста. І звичайно вони почали мене допитуватися про ситуацію з Раяном Паркером. І я не знаю чому, та розказала їм всю правду. Вони уважно вислухали мене, жодного разу не перебивши. Я вже думала, що зараз спрацює чоловіча солідарність, але ні, вони вирішили підтримати мене. І одразу ж почали обдумувати ідею мого наступного кроку. Я ж не мала зовсім ніяких ідей, але Олівер запропонував просто ідеальну. От тільки я сама не змогла б зробити таке.                                                                                                                                                           

Тому, на наступний день ми зібралися в мене вдома. Назбиравши фотографій, Шон засів за фотошоп. Я знала, що деякий час він навіть мріяв стати дизайнером, але вузько спрямованого профілю. Швидко все зробивши, ми роздрукували фото та прийнялися вирізати. А мені подобалося як все вийшло, адже виглядало і справді неймовірно. Ще й ці підписи... Раяна це так сильно роздратує, а мене ж лише повеселить.                                                                                                                            

На ранок ми домовилися, що прийдемо на навчання рано, аби встигнути все розклеїти. Таким чином, за десять хвилин до початку пар студенти коледжу могли спостерігати за цікавими картинками. А подивитися тут справді було на що — Раян у вигляді Халка, з оголеним торсом та кролячими вушками, і навіть пару відфотошоплених фотографій, де ми ніби разом. Він сам сказав моїй мамі, що ми зустрічаємося, нехай тепер отримує.                                                                                             

Ми якраз стояли з хлопцями та Лілі, спостерігаючи за загальною реакцією. А як спитають викладачі, назвемо це творчим проектом.                                                                                             

- Маю визнати, ідея чудова. - розсміялася Лілі. - А ще я дуже рада, що ви нарешті позбавилися Джеймса. "Paralyzed" повернувся. Ось тепер я без всякого сорому можу сказати, що ваша фанатка.   

- Ех, Лілі. Як ми сумували за тобою. - посміхнувся Шон, обійнявши дівчину за плечі.                         

Подруга хотіла ще щось відповісти, та всі наші погляди спрямувалися на вхід, адже там стояв Раян Паркер. Він переводив погляд з одної картинки на іншу. І якби можна було спалювати поглядом, то він саме це б і зробив. А потім його очі знайшли мої. На щастя я вже не ведуся на ці його прийомчики, але ледве стримувала погляду. Він же зі злістю почав зривати всі картинки. Звичайно, йому в цьому допомагав Кай, який тихо сміявся, аби не роздратувати друга ще більше.                               

- Вітаю, у вас чудово вийшло. - до нас підійшла Міра, що змусило мене трохи напружитися.       

Хоч я і дуже добре пам'ятаю, що вона мені давала пораду стосовно Раяна Паркера, та це не значить, що я різко поміняла своє ставлення до неї. Це все ще була та студентка акторів, що зневажала нас. Принаймні, така думка в мене склалася ще з першого курсу.                                                              

- З чого ти взяла, що це ми... - почала я.                                                                                             

- Тейлор, Міра давала деякі фотографії Раяна. А ще допомагала розклеювати. - пояснив Брейден. - Тому, варто їй сказати дякую.                                                                                             

- Ти допомагала? - не повірила Лілі.                                                                                             

- Скажемо так, я теж маю свої рахунки з Раяном. І тепер хочу йому помститися. - вона посміхнулася. - Ви можете мені не вірити, та це справді так.                                                                                             

Чомусь цього разу мені здалося, що вона говорить правду. Може, Міра не така вже й погана, як могло здатися, на перший погляд. Я пам'ятаю, як на першому курсі вона була доволі милою дівчиною, намагаючись знайти собі друзів. І хоч в неї була так звана подруга, та все ж справжньої дружби не вдалося завести ні з ким. І мені було навіть шкода її через це, адже дівчина і справді була досить не поганою.                                                                                                                            

- Знаєш, сьогодні на обіді ми вирішили замовити піцу і відсвяткувати наш вдалий план. - раптово сказала я. - Хочеш, приєднуйся до нас.                                                                                             

- Було б чудово. - здивовано відповіла Міра.                                                              

- Тоді ми чекатимемо тебе в сьомому залі музикантів. - посміхнувся Брейден.                               

Щось мене якось здивував цей погляд друга. Я такий бачила в нього лише коли він дивився на свою гітару. Невже йому подобається Міра? Та ні, не думаю. Адже вони то майже не спілкувалися, а Брейден не з тих людей, хто б так просто закохався. Тому, я і вирішила все дізнатися. Зараз ми якраз обидва мали спільний урок гітари. Наш викладач, містер Ролліні, італієць з американською душею, дав нам зараз повну свободу, адже він вважає, що музику не можна обмежувати. Всі студенти просто сиділи в інтернеті, чи виконуючи домашнє завдання. А все тому, що викладач знав про те, що його студенти майстерно володіють грою на гітарі, а значить інколи їм потрібно давати перепочинок. А я ж вирішила не витрачати час дарма.                                                                                             

- Так що, ти нічого не хочеш розказати? - запитала я.                                                              

- А що я маю розказати? - він старанно відводив погляд, удаючи, що щиро не розуміє питання.