Глава 6

Як виявилося, на тій вечірці Лілі зізналася Каю у своїх почуттях. І це виявилося взаємним. Проте вони ще не знають, як відбуватимуться їх стосунки, адже наші факультети знаходяться в стані війни. Пара вирішила, що якийсь час все приховуватимуть, а знатимуть лише найближчі друзі. А коли вже все трохи заспокоїться, тоді й розкажуть. І чесно, я була дуже рада за подругу, адже вона мало не літала від щастя. Хоча дівчина й ображалась на мене, що я поцілувала Раяна Паркера в той момент, коли її не було поряд. Та хіба вона вміє довго дутися на когось? Ні, це не в характері подруги. Тим паче зараз вона в такій ейфорії, що забуває про все на світі. І десь в глибині душі я їй навіть заздрю. Хотілося б мені закохатися в когось по-справжньому. Аби це було взаємно. Нехай навіть ніхто б не знав, адже щастя любить тишу. Та вже що маємо.                                                                                             

Але й мені зараз було зовсім не до того. Коли я опинилася вдома, то стало дуже соромно за той вчинок. Якось не гарно все вийшло, до того ж на очах у стількох людей. Але вже пізно, адже час назад я повернути не зможу. Тому і в коледж я йшла з деяким острахом, що зараз всі будуть обговорювати лише це. Та, на щастя, лише кілька людей згадали про поцілунок і на тому все. Ми ж не світові зірки, аби люди обговорювали кожен наш крок. Принаймні, поки. Хто знає, як складеться наше життя після коледжу. Але це не скасовує того факту, що я вчинила необдумано.                                                    

Після пар в нас була зустріч з деканом, який створив тимчасові групи для тих музикантів, які їх ще не мають, та й склав приблизний план концерту. Ми ж в загальній черзі були восьмими. Адже на початку відео та в кінці він хотів показати наших новачків. І це чудово, адже вони цього року дуже талановиті. Хоча, як і в минулі роки. Їм же назначили кураторів, які мали б допомагати з усім розібратися. На щастя, містер Робінсон лишив оминути четвертий курс, бо нам того року ще й складати іспити. Стільки всього звалилося, що я просто не уявляю як ми з цим зможемо впоратися.                                    

Але найскладніше було нашому Рорі. Він просто геніальний композитор та аранжувальник. І саме на його плечі покладено завдання обрати та підготувати пісні для нас. Та ще й так, аби все звучало по-новому. І відповідало унікальному стилю кожного виконавця. Яке ж щастя, що в мені немає композиторського таланту.                                                                                             

Зараз ми якраз сиділи у великій залі та чекали своєї черги до нього та містера Робінсона. Зараз, звичайно, найбільше уваги приділялося першокурсникам, адже вони ще не мають досвіду у такому. Лілі сиділа поряд, щось активно пишучи у своєму телефоні. Джеймса ж сьогодні не було, адже він вчора застудився, і мав досить високу температуру. Я хотіла провідати його зранку, та хлопець мені суворо заборонив, аби я не заразилася.                                                                                             

- І кому ти тут пишеш? - з посмішкою спитала я. - Невже своєму коханому? В них зараз теж загальні збори?                                                                                                                                             

- Це ти так намагаєшся вивідати інформацію про конкурентів? - посміхнулась вона, не відриваючись від телефону. - Так, вони зараз теж обговорюють проект зі своїм деканом. Але ми з ним не обговорюємо деталі, аби змагання були чесними.                                                              

- І це правильно. Хоча і дуже цікаво, що ж вони таке придумали. - я поглядом пошукала свій гурт. - Я сподіваюся, що Рорі підбере нам щось нормальне. Ти ж знаєш, що він не дуже любить Джеймса. Особливо після того випадку, як Кім мало не покинула його.                                                              

Лілі ж підняла мене погляд, і швидко знову відвела його. Зараз телефон та переписка з Каєм займали усю її уваги. Вона навіть не може зосередитися на проекті, проте ніхто не буде звинувачувати її в тому.  

- Не думаю, що Рорі опуститься до того, аби переносити особисте на роботу. Тим паче коли від цього залежить фінансування факультету. - потиснула плечима подруга. - Немає чого хвилюватися.         

Що ж, вона права, адже зараз ми маємо справи важливіші. Згодом її викликав містер Робінсон, і я залишилася одна. Проте, ненадовго, адже до мене підсів Хантер, мій одногрупник. Ми мало спілкувалися, адже він завжди був сам по собі. Ну звичайно, генії спілкуються лише з такими ж самими. А річ у тому, що він вміє грати на восьми інструментах. І я впевнена, що то ще не кінець. В нього просто часу немає на це все.                                                                                                                            

- Чого сидиш тут сама, Тейлор? - посміхнувся хлопець.                                                              

Але він був дуже симпатичним. Коротке темне волосся, сірі очі, що так нагадували грозове небо. І ці ямочки на щоках. Якби він захотів, то враз знайшов би собі дівчину. Та Хантера цікавить лише музика, і більше нічого.                                                                                                                                  

- Джеймс хворий, Лілі викликав містер Робінсон. - потиснула плечима я.                               

- А твій гурт? - продовжував він.                                                                                             

- Вони сидять там. - я вказала на протилежний бік.                                                              

- Я бачу ви не схожі на справжній рок-гурт. - Хантер не питав. - Я завжди думав, що в такому випадку люди стають однієї родиною. Вас же об'єднує лише необхідність?