Глава 5

Таки піддавшись настрою першого навчального дня, я вдягнула коротку блакитну сукню, що неймовірно мені пасувала. Тканина м’яко обіймала тіло й підкреслювала силует, а в дзеркалі відбивалася не просто студентка коледжу мистецтв, а ніби зовсім інша я — впевнена, смілива, готова до будь-яких пригод.

Волосся я розпустила та трохи накрутила, щоб воно спадало легкими хвилями на плечі. Ще подумавши, все-таки нанесла легкий макіяж: ніжні тіні, трохи підводки, рум’янець і блиск на губах. І нехай я не любила витрачати багато часу на косметику, сьогоднішній вечір був винятком. Все-таки, це вечірка Нейтона, і я не хотіла псувати йому настрій своїм похмурим виглядом.

Що ж, Тейлор, сьогодні ти будеш веселитися. Сьогодні ти забудеш про свої хвилювання, про дурне парі, про всі образи, які накопичилися за останній час. Принаймні ти зробиш вигляд, що все саме так. Усміхнешся, піднімеш келих і поводитимешся так, ніби нічого тебе не турбує.

Швидко попрощавшись із батьками, я вилетіла на вулицю, де вже чекала Лілі. Вона нетерпляче переминалася з ноги на ногу, поглядаючи на годинник у телефоні. Її очі світилися азартом і нервовістю водночас.

Мої батьки ніколи не контролювали мене надмірно. Вони довіряли — і це було головним. Навіть якби я прийшла додому зранку, ніхто б і слова не сказав. Все було дуже просто: вони знали, що я не створю собі проблем. Репутація «правильної дівчини» мала свої переваги. І все ж інколи мені страшенно хотілося вчинити щось божевільне, необдумане, таке, про що можна потім шкодувати, але згадувати з усмішкою.

— Вау, ти вирішила сьогодні розбити кілька сердець? — присвиснула подруга, побачивши мене. — А, я зрозуміла. Ти береш мене в якості «негарної подружки»?

— Це ти то негарна? — розсміялася я. — Та ще й у такому вигляді? Ти, мабуть, переплутала. Сьогодні ж величний вечір, коли два люблячі серця поєднаються. Цікаво, а Кай теж вдягне смокінг?

— Та ну тебе, — відмахнулася Лілі, але я бачила, як її щоки залилися рум’янцем.

Вона справді хвилювалася. Адже сьогодні планувала зізнатися хлопцю, який їй давно подобався. І я щиро раділа за неї. Лілі два роки безуспішно була закохана в мого старшого брата, і ось нарешті вирішила переключити свою увагу на когось іншого. Це було правильно. Час іти вперед.

Виглядала вона й справді дуже гарно. Чорна спідниця до колін, синя сорочка, високі ботфорти — образ вийшов стильним і дорослим. Волосся вкладене на один бік, а макіяж був значно яскравіший, ніж у мене. Чесно, я й досі дивувалася, як ми можемо дружити, адже настільки різні: вона завжди ефектна й гучна, я ж — більш стримана й обережна. Але, мабуть, у цьому й була гармонія.

Музику було чутно ще до того, як ми під’їхали до будинку Нейтона. Бас гупав у повітрі, вікна світилися теплим жовтим світлом, а на подвір’ї вже стояли кілька машин і навіть мотоцикл. Будинок виглядав вражаюче — просторий, із високими вікнами й ідеальним газоном. Та що дивуватися, якщо його батько — власник рієлторської фірми, а мама — відома художниця.

Коли ми підійшли ближче, двері розчинилися, і на порозі з’явився сам Нейтон. Він міцно обійняв нас обох, щиро усміхаючись. Цей завжди приємний та веселий хлопець мені подобався. І от чому інші люди не можуть бути такими?

— Тільки вас і не вистачало, дівчата, — вигукнув він. — Нарешті вся компанія в зборі. Проходьте швидше, ми з Енні старалися, щоб вечірка була незабутньою.

Його дівчина, Енні, теж тут же з’явилася поруч. Тиха й ніжна, вона завжди дивувала нас тим, як зуміла підкорити серце такого затятого холостяка, як Нейтон. Вони були разом з першого курсу й уже відкрито говорили про спільне майбутнє. Вони ніби випромінювали гармонію.

Лілі швидко привіталася з ними й, не гаючи часу, подалася шукати Кая. Я ж попрямувала в бік столика з напоями. Після хвилювань останніх днів мені терміново хотілося ковток чогось міцного. І ще одне: я щиро сподівалася уникнути зустрічі з Раяном хоча б сьогодні. Хоча, якщо бути відвертою, шансів на це майже не було.

— Подобається вечірка? — несподівано пролунало позаду мене.

Я ледь не розлила шампанське. Озирнувшись, побачила Міру. Якби ж то це був Раян — чесно, краще вже він. Бо Міра дратувала мене ще більше. І хоч я клялася собі не робити висновків, поки не дізнаюся її краще, утриматися від антипатії було складно. Можливо, причина лише в тому, що вона з акторського факультету, а може й у чомусь іншому.

— Важко сказати, я ж тільки прийшла, — відповіла я, відпивши ковток. — Але Нейтон завжди вмів влаштовувати свята. А тобі як?

— Не знаю, — знизала вона плечима. — Я просто хотіла тебе попередити.

— Попередити? — я скептично підняла брову. — Щоб я відмовилася від парі й дала Раяну можливість перемогти?

— Ні, — Міра виглядала серйозною. — Я просто хочу, щоб ти була обережною. Він дуже добре вміє грати. І цього разу він поставив собі мету — перемогти. Він використає будь-який спосіб. Не дозволь йому зробити тобі боляче.

Я розгубилася. Це було так дивно чути від неї такі слова. І чому я одразу шукала в цьому подвійний сенс? Ну не могла ж Міра просто зробити щось хороше.

— Але навіщо ти мені це кажеш? Він же твій друг. І я думала, що він тобі навіть подобається, - сказала я. –  До того ж ти актриса, а ми — суперники.

— Мені байдуже на цей конкурс, — тихо відповіла вона. — Я просто хочу спокійно довчитися й знайти хорошу роботу. Колись я теж думала, що Раян — моя доля. Але тепер розумію, що ні, — вона ледь помітно усміхнулася і нахилилася до мене. — Насправді, я вірю, що цього разу музиканти переможуть.

І, не чекаючи моєї відповіді, Міра розвернулася й зникла в натовпі. Я ж залишилася стояти з келихом у руці й повністю збитою з пантелику. Що це тільки що було? Щира розмова чи черговий хід у їхніх іграх? Я не встигла розібратися зі своїми думками, як побачила його. Раян. Він ішов просто до мене, розсовуючи людей, ніби море перед Мойсеєм. Господи. Може, краще втекти?

Я озирнулася навколо в пошуках Лілі — марно. Її ніде не було, і Кая теж. Напевно, вони таки залишилися наодинці. Джеймса теж не було — він чесно відмовився від вечірки заради роботи з батьком у магазині.