Глава 3

- Так, друзі, я розумію ваше невдоволення, але все ж давайте якось зберігати тишу та прийти до якогось спільного рішення.                                                                                                         

Після виступу директора увесь факультет зібрався в музичній залі, аби вирішити, що нам з усім цим зробити. Проте вже хвилин десять наш декан, містер Робінсон, намагався якось заспокоїти всіх. Але людям було не до того. Тому, я встала та голосно свиснула, від чого багато пар очей здивовано витріщилися на мене. Я ж встала та підійшла до декана.                                                                 

- Дякую, Тейлор. - він вдячно кивнув мені.                                                                                       

Ще б, я не лише студентка його факультету, а ще й одна із найкращих учениць. Мене вже не один раз обирали старостою групи, а потім і самого напряму. Тому, я зараз і спробую якось все пояснити більш доступним способом.                                                                                                                            

- Друзі, усі ви знаєте, крім наших першокурсників, що в нас завжди відбувається протистояння з акторами. Вони весь час програють нам, і так має бути й цього разу. Але ми маємо вигадати щось грандіозне. І є в мене одна ідея.                                                                                             

- Яка? - подав голос декан, що якраз присів на моє місце.                                                              

- Ми відрізняємося від інших факультетів тим, що ми справді як одна велика родина, що старається робити все разом. І я впевнена, що актори зніматимуть фільм, де головні ролі зіграють Міра, Раян та Кай, сценарій напише Бейлі, а у режисерське крісло сяде Олівер. - я знаю, що саме так і буде. - Вони залучать по мінімуму людей, як і завжди. А ми ж можемо відзняти виступ кожного. Точніше, нам варто скласти список, і об'єднати деяких музикантів та вокалістів. Таким чином в нас вийдуть тимчасові гурти. Принаймні, спонсорів це точно вразить.                                                             

На якусь мить запанувала тиша, адже всі обдумували цю ідею. Проте я знала, що вони погодяться. Це доволі непоганий шанс на перемогу. Я була впевнена в цьому на дев'яносто п'ять відсотків. Ректор встав та підійшов до мене.                                                                                             

- Що ж, це доволі хороша ідея. - посміхнувся він. - Сьогодні ж складу списки всіх наших студентів. Але першокурсники, я б попросив вас зайти до мене після пар, вирішимо з вами. Тоді, завтра ж почнемо формування, а далі буде видно. А зараз всі вільні. - ми ж почали вже вставати, як він продовжив. - Мало не забув, новачки якщо виникнуть якісь питання, то можете звертатися напряму до мене, до ваших кураторів, Тейлор чи інших студентів. Ласкаво просимо в нашу велику родину.                      

І найголовніше те, що це було і справді щиро. Будь-хто на нашому факультеті завжди допоможе іншому. Пам'ятаю рік тому першокурсниця Беті Райс потрапила в аварію, тоді ми всі разом збирали гроші їй на лікування, а потім і провідували. Проте, вступ на цей факультет не завжди був моєю головною мрією. Колись я хотіла трохи іншого, але час йде, все змінюється.                               

Саме в таких думках я й не помітила, як зіштовхнулася з кимось. Від падіння мене втримали міцні чоловічі руки. І, на жаль, я їх впізнала. Хто ж це ще міг бути з моїм то везінням. Як в поганих любовних романах. От тільки тут ненависть нізащо не переросте в кохання.                                                           

- Знову літала у своїх хмаринках, Тейлор? - нахабно посміхнувся Раян.                               

- Смакувала майбутню перемогу. Тому, готуйся до програшу. - я зустріла його погляд. - Хоча, тобі ж не звикати. Ви вже успішно отримуєте його протягом трьох років. І навіщо щось змінювати?                 

- А може ми просто берегли сили для фінального ривку? - він прошепотів ці слова мені на вухо. - Але тобі не здається, що це вже не просто протистояння між двома факультетами? Цього разу все набагато серйозніше.                                                                                                                            

Якось він дуже небезпечно близько наблизився до мене, однак я його не відштовхнула. І ні, це не тому, що він мені раптово почав якось подобатися, чи може нові почуття прокинулись в мені. Просто не хотілося показувати хлопцю, що мені не комфортно. Навіть такі маленькі перемоги не припустимі в нашому випадку.                                                                                                                            

- Раяне, якщо ти боїшся, вам краще одразу зійти з дистанції, адже актори не мають жодного шансу. - я склала руки на грудях.                                                                                                                            

- Що ж, якщо ти настільки впевнена, пропоную тобі парі. - а от тепер я зацікавлена. - Чому би не зіграти по-крупному? Ти та я, одне парі.                                                                                             

А оце вже стає цікаво, адже я можу побажати навіть те, аби Раян пішов з коледжу, хоча йому і залишилося лише пів року. Та я вже не настільки підла. Але знаю, що хлопець людина слова, тому і стримає його. Все ж найстрашнішим лишалося те, чого попросить він.                               

- І що ти хочеш? - не втрималася я.                                                                                             

- Бачу наша Снігова Королева зацікавилася. - знову ця нахабна усмішка. - Добре, думаю, що ми маємо зберегти інтригу. Тому, граємо на бажання, яке я вже придумав для тебе. Проте, тобі доведеться трішки зачекати. А ця ж невідомість так тебе дратує.