Глава 2

- Ні, ну яка наглість. Як же він мене дратує. - не могла стриматися я. - Вважає себе місцевим королем, думаючи, що йому все можна. А це не так. Може в коледжі він і відомий, та я не здивуюсь, коли після навчання Раян так і не отримає роботи.                                                                                             

- Та чого ти так злишся? - посміхнулася Лілі. - Ваша війна триває вже понад три роки. І, здається, вона давно вийшла за межі факультетів. Це щось особисте, чи не так?                                                              

- Е ні, я нічого спільного не хочу мати з цим придурком. - фиркнула я. - Ти знаєш, що ми з найпершого курсу ненавидимо одне одного. І не думаю, що це зміниться за той час, що лишився. І не варто забувати, що в нього є Міра. Вона ж так активно шукає його уваги. До того ж я не западаю на акторів. Я не ти. Вороги мене абсолютно не цікавлять.                                                               

Це змусило Лілі зашарітися. Ще б, вона вже рік закохана у Кая, найкращого друга Раяна. І чесно, я її прекрасно розуміла. Високий хлопець із пшеничним волоссям та сталевими очима. Та головним було далеко не це. Характер у Кая був більш спокійним та надійним, і я досі не могла зрозуміти, як він міг дружити з ним. Хлопець взагалі був не схожий на більшість своїх одногрупників. І не дивно, що він подобався Лілі. Мені ж здається, що це взаємно. Проте вони досі не наважилися поговорити. І це так дивно, ніби дорослі люди, а так поводяться. Однак, рік тому, вони танцювали на вечірці й мали б поговорити. Але все зіпсував Раян, побившись із Джеймсом. На жаль, лише Кай міг зупинити їх. Все-таки дванадцять років боксу дають йому певні переваги.                                                              

- Я на нього не запала. - почала виправдовуватися подруга. - Кай просто дуже милий, і мені подобається спілкуватися з ним. Це ж не значить, що я почну обирати імена нашим дітям. Хоча Олівер та Ріанон звучить доволі гарно.                                                                                             

- Ну так, заборонене кохання. Це ж так романтично, як в романах. До речі, може тобі піти на літературний факультет? Хоча ні, я пам'ятаю той твій сценарій. - я розсміялась. - Пішли краще до зали. Не хочу пропустити оголошення директора.                                                                                             

- Все ще сподіваєшся на те, що акторський факультет закриють?                               

- Тихо, це було в моєму листі до Санти.                                                                                                 

***                                                                                                                                                           

Джеймс вже зайняв для нас найкращі місця, за що я йому була дуже вдячна. Цей хлопець завжди приходив завчасно, адже хотів отримати все найкраще. Біля нього як завжди була зграйка першокурсниць, які захоплювалися ним. Ще б, м'яке золотисте волосся, проникливі зелені очі та шикарнюче тіло. Йому пророчили кар'єру моделі, але Джеймс був дуже талановитим музикантом. Повірте, друзі, я знаю про це. Адже ми маємо спільний рок-гурт. Та й знаю я його з десяти років, коли він переїхав сюди.                                                                                                                            

- Дівчата, йдіть сюди. - побачивши нас, хлопець помахав рукою.                                                        

- Нам обов'язково сидіти поряд з ним? - Лілі вчепилася в моє плече. - Ти ж знаєш, що він мене дратує. Давай виберемо інше місце. Та навіть поруч з акторами, я буду не проти.                               

- От не розумію чому ти так ненавидиш його. Він дуже хороший. І ми йдемо туди. - я потягнула її вперед. - А будеш бурчати, я піду та сяду на коліна до Кая.                                                              

Подруга бурчала, проте підкорилася. Хлопець ж посміхнувся та щось почав розказувати. Але мою увагу привернули актори, які пройшли повз нас та попрямували на інший кінець приміщення. Раян же не зводив з мене погляду. От так в нас і відбуваються спільні зустрічі. На щастя, більшість лекцій у нас різна, але інколи...                                                                                                                            

- Що цей Паркер хоче? - зі злістю сказав Джеймс. - Чому він не зводить погляду з тебе?                 

- Можливо він просто закохався у Тейлор? - уїдливо посміхнулась дівчина. - Знаєш, з усіх він просто ідеально пасує їй. Такий гарний. Тобі так не здається, Джеймсе?                                                 

Я просто фізично відчула його роздратування. Ще трошки й хлопець би придушив руками Лілі та Раяна. Не знаю чому, та в нього завжди була якась особлива ненависть до акторів. Може, він чогось мені не розказує.                                                                                                                            

- Він студент акторського факультету. - прошипів той. - Це наш головний ворог.                               

- Раян ним буде лише ось цей рік. А потім... - Лілі ніколи не втрачала можливість познущатися з Джеймса.                                                                                                                            

Між цими двома ще з першого курсу були такі стосунки. Коли будь-яка дівчина падала до його ніг, то вона просто проходила повз. І чесно, спочатку мене це дивувало. Та за три роки вже якось звиклося. Не думаю, що їх можна назвати друзями. А минулого року вона знайшла ще один спосіб роздратувати його. А я вже відверто втомилася це все вислуховувати. І, на щастя, мене врятував директор. Містер Грейді був доволі огрядним чоловіком, не високий та з майже повною відсутністю волосся на голові. От тільки погляд його завжди лишався ясним та сповненим доброти. Як тільки він вийшов до трибуни, його привітали гучними оплесками. Ще б, директора обожнювали всі.