Це ви шукаєте сусіда в серце?

***

--Це ви шукаєте сусіда в серце?-спитав мене хлопчина з вогняним волоссям і щасливою посмішкою.

-- Я здаю місце. Дивитись будеш?

У відповідь хлопець ще щасливіше посміхнувся і р'яно затряс головою, витягнувши при цьому здоровенний рюкзак з невідомості.

--Ходімо?-запитало мене це чудо, махаючи чубом вбік дверей.

Я фиркнула і покрокувала до дверей, присіла, витягнула з-під коврику ключ і легко відкрила двері, не звертаючи уваги на потейційного сусіда, зайшла в серце.

--Ось це головний коридор, від нього відходять двері до кімнат, де живуть квартиранти.

--Тут мило,-життєрадісно пролунало позаду.

Мило? Хм... На стінах де-не-де малюнки, десь висять картини, на підлозі розкидані пазли, фарби, нитки, спиці все-що хочеш. Повний бедлам, хоча це і недивно, серце показує правду.

--А хто тут живе?-попитали у мене, забігаючи переді мною.

--Ось тут живе Мрія,-відповіла я, показуючи на двері, на яких уривками було зображено хмари перед заходом сонця, море в шторм, різні незрозумілі схеми і тому подібне...

--Далі живе Надія.

--Тому тут немає замка?

--Угу. Вона надіється, що Совість і Честь іще живуть в людях.

--А де вони в тебе?- на мій запитальний погляд, мій співбесідник пожав плечима і пояснив: Ну, вони точно в тебе є.

--Ми їх минули, вони були на початку біля Наївності.

--Оу...

Деякий час ми йшли мовчки, виявилося, що моє серце доволі-таки велике, бо до цілі ми все ще не дійшли.

--А, чию кімнати я займу? Ну, кого ти виселила?- запитав мене хлопець біля дверей.

--Я вигнала Віру. Віру в людей.

--Напевно, це було боляче...

--Повір, замість Віри у мене прекрасно справляється Наївність, так-що я сильно не плакала.

Хлопчак розгублено завмер у дверей і потоптався на місці.