-4-

День святкування почався дивно спокійно. Ніхто не сварився, не доказував свою правоту і ніхто не грюкав дверима. І це насторожувало Галюню. Їй не вірилося, що задирака Антоніо раптом став справжнім джентельменом і практично у всьому погоджувався з нею.

Галинка перевіряла списки вже втретє: квіти доставили, ресторан підтвердив бронювання, жива музика — також. Усі дрібнички вона перевірила ще вчора і вже поклала до своєї сумочки два конверти з подорожами. Все виглядало дуже добре. 

Антоніо з’явився на кухні в білій сорочці, закочуючи рукави.

— Ти так дивишся на список, ніби він може втекти, — зауважив він.

— Я перевіряю деталі.

— Ти їх перевіряла вже три рази.

— Чотири.

Він посміхнувся, проходячи повз. Взяв чашку, налив кави, сів за стіл та почав жувати круасан. 

— Розслабся. Все працює, — сказав між тим. Крапля шоколаду залишилася на його вустах і Галюня зависла дивлячись на них. Серце встревожили дивні думки. Бо здавалося, що вона вже давно переросла свою дитячу закоханість в цього італійця. 

— Це ти зараз намагаєшся мене заспокоїти? — відвівши погляд, запитала. 

— Ні. Я просто впевнений.

Вона хотіла щось різко відповісти, але не змогла. Бо вперше він не дратував. Він був на її боці. Стриманий та ввічливий. 

Свято розпочалося вчасно. Невеликий ресторанний зал був прикрашений квітами. З одного боку була арка для обітниць, з іншого — музиканти. Довкола квіти, свічки, крісла та гості. Найближчі, найрідніші. Наталя розчулилася ще до того, як Джузеппе встиг сказати перші слова обітниці, котру сам написав. А коли почала говорити Наталя, Джузеппе всміхався, як хлопчисько і так само палко цілував свою дружину. І тоді Галюня зрозуміла, що воно варте було всього. 

Антоніо стояв поруч. Несподівано близько. Він не жартував, не коментував, а просто дивився.

— Добре вийшло, — тихо сказав він.

— Так, — відповіла вона. — Дивно, але так.

Коли настав час подарунків, вони вийшли вперед разом.

— Ми не змогли дійти згоди, — почала Галинка.

— Тому вирішили, що вибір маєте зробити ви.

Два конверти в яких були подорожі Мальдіви та Сафарі, Галюня подала мамі. 

Наталя засміялася крізь сльози.

— Ви що, серйозно?

— Абсолютно, — відповіли вони одночасно.

Джузеппе глянув на них уважно. З тією самою усмішкою, яку зазвичай ховають батьки, коли знають більше, ніж діти. 

— Ви добре попрацювали разом, — сказав він.

Галинка і Антоніо переглянулися.

— Тимчасово, — кинула вона.

— Не звикай, — відповів він, підморгнувши батькові. 

Пізніше, коли гості розійшлися, а батьки поїхали додому, вони залишилися удвох на терасі ресторану. Мілан світився теплими вогнями. Було тихо.

— Знаєш, — сказав Антоніо, спершись ліктями на перила. — Я думав, що ми точно все зіпсуємо.

Він говорив щиро, вона відчувала це  

— Я теж, — зізналася вона, — Дякую, що слухав, і що довірився. — тихо додала. 

Він повернувся до неї, глянув з теплом. Ледь усміхнувся кутиком вуст. 

— Дякую, що дала мені шанс.

Вона знизала плечима.

— Це було заради мами.

— Звісно, — погодився він. — І зовсім не тому, що тобі зі мною стало трохи цікаво. І легко. 

— Не вигадуй.

— Я ж бачу.

Вона закотила очі.

— Ти невиправний, — Галинка відчула як серце калатає гучніше і вирішила піти. Сварка після такого гарного вечору була ні до чого. 

— Але вже не п’ятнадцятирічний ідіот, — промовив він, взявши її за руку. Галюня зупинилася. А Антоніо зробив крок ближче.

— Я шкодую, що тоді зробив тобі боляче.

Вона дивилась йому в очі довше, ніж варто і тонула в тому погляді. Не вперше, але й не востаннє. 

— Ти все ще мене дратуєш, — сказала, але це була брехня. Ця поїздка і їхня розмова щось змінили в ній, в них. І вона це відчувала. 

— Я знаю, що ти терпіти мене не можеш, але й без мене тобі сумно. 

Він торкнувся вільною рукою її щоки. Ніжний дотик подарував тепло. 

— І я не обіцяю, що ми перестанемо сваритися.

— Я б засумував.

Він нахилився ближче, скоритив відстань між ними, обійняв її за талію. 

— Це в плани не входило, Антоніо, — прошепотіла вона, коли він обережно торкнувся її губ своїми. 

— Я знаю, — відповів він так само тихо. — Але інколи найкращі речі — саме ті, які не входять у план.

Вона могла відступити, могла б пожартувати, відштовхнути його, сказати щось їдке, аби захистити своє серденько, та не захотіла. Замість цього зробила те, чого не планувала. Поцілувала його так, як хотілося.