-1-

Телефон задзвонив у той момент, коли Галинка вже майже повірила, що цей день буде спокійним та нудним. А отже, вона зможе нарешті відпочити: поніжитися в гарячій ванній з пінкою, під бокал просекко та улюблений серіал. 

— Мамо? — вона притисла смартфон до вуха, водночас закриваючи рукою кран. Вода в ванній вже досягла необхідної температури і їй залишалося лише додати туди кілька крапель пінни і скинувши халатик, зануритися у водичку, — У тебе все добре?

— Галюнююю! — голос мами Наталі дзвенів так радісно, що Галинка насторожилась. Встала з ботика ванної, підійшла до дзеркала, відкрила шафку та дістала звідти ароматичні палички. Якщо вже відпочивати, так на повну! — У нас із Джузеппе є ідея!

“Оооо, ні!”, — подумала Галинка. І мало не закотила очі, — “Коли мама так починає, нічим добрим це не закінчується”. 

— Я слухаю, — натомість обережно сказала вона і з сумом глянула на свою ванну. Вочевидь, поніжитися не вдасться.

— Ми хочемо поновити обітниці! — випалила мама, — У День всіх закоханих. Організуємо маленьке, гарне сімейне свято, будуть тільки свої.

Галинка посміхнулась. Це й справді була гарна ідея, якби не день, котрий вони вибрали для цього. Наче й особливий день, але з іншого боку — банально якось. Та це рішення не її, тому сперечатися не стала. 

— Це насправді дуже мило.

— Правда? — зраділа Наталя. — Я знала, що тобі сподобається! І ми подумали… ти могла б усе організувати. Ти ж у мене така відповідальна.

Бутилочка з пінною для ванни вислизнула з рук і впала у воду. 

— Я? Організувати? В Мілані? — Галинка примружилась, та закусила губу, — Мамо, а ти впевнена, що… 

Вона то не проти допомогти мамі, та й Джузеппе вже став їй, як рідний. Але щоб організувати усе чітко та добре, треба поїхати до Мілану заздалегідь, взяти кілька днів відпустки і жити в будинку з… нестерпним зведеним братом. О, ні, цього вона б не хотіла. 

— Я знаю, що це може бути складно для тебе одної, тому Антоніо тобі допоможе, — додала Наталя, ніби між іншим.

Добре, що Галюня нічого в цей момент не пила, бо точно б вдавилася. 

— Антоніо?! — Галинка розсміялась так голосно, що сама себе налякала. Та й маму мабуть, — Мамо, ти жартуєш?

— Він уже сказав батькові, що все візьме на себе, — спокійно повідомила Наталя.

— Той Антоніо, який вважає, що романтика — це дороге вино і величезні віники, котрі завтра зав'януть? — Галинка витерла сльози від сміху, — Той самий мачо-мен і професійний бабій?

— Галю, будь чемною…

— Я чемна. Я просто реалістка, — промовила без тіні жалю. Вона і Антоніо не будуть нічого разом робити. Нізащо! 

— Я все чую, carissima*, — промовив хтось раптово, змушуючи Галюню відсунути телефон від вуха і глянути на екран.

На ньому раптом з’явилось нове віконце і знайоме обличчя: чорні очі, самовпевнена посмішка, магнетичний погляд і десь на фоні винувате обличчя матері. Мабуть, братик почув розмову і вирішив, що його думка щодо цього має бути озвучена. Зрештою, чому вона дивувалася, в цьому і був весь Антоніо. Говорити напряму, не зрізати гострі кути, не підбирати слова — він був прямий, як двері, шкода лише що вони відкривалися в іншу сторону. 

— І мушу сказати — твої уявлення про мене застаріли. Давно. 

Галинка завмерла. Але лише на мить, щоб відшукати той самий контроль над власними думками та почуттями, а потім повільно всміхнулась та мовила:

— О, не переживай, деякі речі не змінюються з часом. 

— Наприклад? — пограв бровами він, все так же зухвало усміхаючись в камеру. 

— Твоя самозакоханість.

Антоніо хмикнув.

— Як і твоя схильність усе контролювати та ставити ярлики. 

— Хтось же має рятувати світ від таких, як ти.

— Світ не просив, — солодко відповів він. — Але тепер уже пізно щось змінювати — ми партнери і ти мусиш терпіти мій шарм та харизму. 

— Ми — партнери? Не сміши мене, — відрізала Галинка. — Я організую справжнє свято, а ти… не плутайся під ногами.

— Навпаки, — він нахилився ближче до камери. — Я зроблю так, що ти визнаєш: без мене це було б нудно.

— Не дочекаєшся.

— Побачимо, — Антоніо підморгнув. — День закоханих близько. Готуйся! 

Антоніо збив виклик, навіть не попрощавшись, а перетелефонувати вона не збиралася. Лише написала матері коротке повідомлення, що вона згідна допомогти і спробую взяти вихідні на той період. 

— Це буде катастрофа, — промовила Галинка, беручи до рук сірники. Вона запалила ароматичні свічки, відкрила просекко, налила в бокал і нарешті залізла у ванну. Вода трохи встигла остигнути та вона не зважала на це. Їй потрібна була маленька пауза від новини, яку щойно отримала. 

Вона і Антоніо? Разом? Як партнери? 

Це звучало, як невдалий жарт. 

Якщо вони не спалять будинок і не повбивають одне одного в перший день перебування на одній території, то можливо, таке сяке свято і вдасться організувати. 

“Аби було простіше комунікувати, я дала йому твій номер” — екран телефону спалахнув повідомленням від матері і Галюня невдоволено застогнала. Тільки цього їй бракувало. 

“Тепер ти можеш писати мені про всі своїй ідеї та фантазії… щодо свята, звісно…” — не забарилося повідомлення від Антоніо, змушуючи Галюню вкотре пошкодувати про власну доброту та безвідмовність. 

*Carissima ( з італ.) - дорога, дорогенька, люба.