14. Переживання, спроба примирення і знову ревнощі

 Кір. Переживання і спроба примирення. 

— Кіре, ти в порядку? — запитала мене Оля, коли ми залишились в студії наодинці. Тимур і Артем пішли зводити звук. Я з цим ніколи не зіштовхувався і думав піти подивитись, як тільки приведу до ладу інструменти, але Оля зупинила мене. 

— Так, все нормально, — я зітхнув.

Насправді я трохи переживав через те, що наші стосунки з Мілою стали натягнутими. Тут ще й ці репетиції перед записом, сам запис... Вона теж була зайнята вишем, записом, зустрічами... Але ж музика звела нас, вона не зможе нас розвести, правда?

— Я бачу, що не зовсім, — Оля несподівано поклала руку мені на плече і зазирнула в очі. — Ми — друзі, якщо щось сталось, можеш ділитися. Я... Знаєш, я завжди готова допомогти тобі. 

— Дякую, Олю, — я кивнув. — Я теж завжди допоможу тобі.

— Але... Кіре, чому ти не хочеш співати?... Знаю, хлопцям ти не хочеш говорити, але...  — вона продовжувала дивитись мені в очі. — Є ж якась причина. 

— Так, — я кивнув. — Причина дійсно є.

— Але... Навіть якщо вона є... Тобі варто ще раз подумати. Твій голос... Тимур ніколи не зможе співати так, як ти, — вона опустила очі.

— Це, навпаки, добре, — я усміхнувся. — Кожен з нас співає по-своєму. Йому й не треба співати, як я.

— Однак я все одно вважаю, що ти б зробив це краще. Ти — професійний співак... Ти ніби народжений для цього. 

— Зовсім захвалила мене, — я усміхнувся. — Нічого такого. Просто я мав хороших викладачів.

— Що, фліртуєте? — до кімнати зайшов Тимур. — Я казав, ніяких романів між членами групи!

— Нема у нас ніяких романів! — так само грайливо відповіла Оля.

— Так, у нас тільки Кір, Артем і я, — усміхнувся він. — Добре, ми завершили. Будете слухати?

— Так, авжеж! — енергійно сказала Оля. 

— Мені теж цікаво, — я усміхнувся. 

— Тоді ходімо!...

***

Це була пісня про розлуку. Сумна на початку, але з надією на хороший фінал. Щось типу першого променю сонця під час бурі. Буря ще не скінчилась, можливо, вона ще довго буде йти, але цей промінь вказував на те, що буря все одно скінчиться. Так само і розлука... Скінчиться. Коли я прослухав її зараз, то розумів, що саме цей зміст я і вклав. Хоча в словах не було прямо сказано про це, але пісня все одно була пронизана цим посилом... 

—...Кіре, ця пісня, вона така сильна... — в захваті сказала Оля. 

— Але після твого доопрацювання мені було ще важче співати її! — вигукнув Тимур. 

— Взагалі, для кого ти писав її? Так багато високих нот, але й це не все... Низькі теж є, і різкі перепади... Ця пісня написана для якогось монстра! — це вже сказав Артем. 

— Певно, ти її для себе писав, — замріяно сказала Оля. — Я б хотіла, щоб колись саме ти заспівав її.

— Олю, ти в мене зовсім не віриш? — Тимур засміявся. 

— Просто це не твій рівень, це всі розуміють, — грайливо додала Оля. — А от Кір точно впорається!

— Та ну, Тимур зміг заспівати її, не треба таких гучних заяв, — втрутився я. — Хороша робота, ми всі сьогодні молодці. Тепер треба відправити пісню на конкурс. 

— Я зроблю це, — сказав Тимур.

— Давайте зробимо це всі разом, а потім підемо кудись повечеряємо, щоб відсвяткувати, — запропонувала Оля. 

Я подивився на час: якщо ми підемо кудись, Міла буде переживати.

— Що, вдома мама чекає? — підстібнув мене Артем, ткнувши ліктем у мій бік і засміявшись. — Не відпустить?

— Я живу з дівчиною, а не з мамою, — я усміхнувся. 

— Серйозно?...  — здивувалась Оля. 

— Я ж вже якось казав, вона теж співає, — продовжив я.

— Ого, ну даєш! — вигукнув Артем. 

— Може, поклич її піти з нами, — запропонував Тимур. 

— Якщо можна, то так і зроблю, — я усміхнувся. — Давно хотів вас познайомити. 

Я дістав мобільний і без вагань набрав Мілу. Спочатку вона не брала слухавку, і я вже думав відбити виклик, але тут почув її голос:

— Алло?

— Міло, привіт, ти зараз зайнята? 

— Я? — здивувалась вона.

— Ми з групою записали пісню і збираємось відправити її на конкурс. А потім будемо святкувати... Я хотів запросити тебе, ти прийдеш? 

Міла. Знову ревнощі...

Я саме готувалася до занять, коли зателефонував Кір і запросив  повечеряти разом із ним і хлопцями з його гурту. Сказав, що вони якраз записали і відправили на конкурс пісню, тож хочуть відсвяткувати цю подію.

“Чому б і ні?” — подумала я. Мені було цікаво познайомитися з друзями Кіра, більше дізнатися про те, чим вони займаються, може краєм вуха і ту пісню почую. Бо ж мені було цікаво, а Кір так і не погодився її заспівати. Сидів ночами, щось чаклував, але зі мною зробленим так і не поділився. Цікаво, чому? Може, боявся, що побачить у мені конкурентку?