12. Ми будемо конкурентами

Кір. Ми будемо конкурентами

— Давай я помию посуд, — я забрав у Міли мочалку для посуду. — Може, подивимось якийсь серіал чи щось подібне, що скажеш? 

—Але...

— Іди обери щось, — я усміхнувся. — А посуд я домию. Потім і вина з фруктами принесу. 

— Добре, — вона злегка почервоніла і вийшла з кухні. 

Я зловив себе на думці, що зараз дуже щасливий. Для щастя виявилось було потрібно тільки одне — бути поруч з нею, йти до одних цілей... І хай я більше не співаю, я все одно щасливий. Ніколи не думав, що життя повернеться таким чином... 

Коли я підготував фрукти і вино, то поставив все на підніс і поніс до вітальні. Міла вже була напоготові.

— Я все, — я поставив все на столик перед диваном, на якому вона вже сиділа.

— Я теж, — Міла усміхнулась. — Ой, зараз переключу... — вона схопилась за пульт.

Я подивився на екран і побачив, що там був запис одного з перших концертів «Мейджорс»... Аж ностальгія пробрала.

— Я зараз переключу... — затараторила Міла. 

— Хочеш послухати? — я сів поруч і усміхнувся.

— Ну, я спочатку хотіла подивитись фільм, але зараз, коли переглядала збережені відео, побачила один концерт, який давно хотіла передивитись.... Щось таке... Але знаю, що тобі вони не дуже подобаються...

— Ну якщо ти дуже хочеш, то в принципі, можемо і передивитись... Іди до мене, — я усміхнувся і притягнув її до себе, обіймаючи за плечі. — Вмикай свій концерт, давай подивимось. А завтра можемо сходити кудись... Що скажеш? О котрій ти звільняєшся? 

— Завтра? О, завтра я йду на запис... 

Ці її слова стерли усмішку з мого обличчя, хоч я і не хотів подавати вигляду, що воно мене зачіпає…

—Мабуть, треба йти спати, — вона злегка сумно усміхнулась. 

— Ага, — я кивнув. 

Дивився їй в очі, не відводив погляду. А потім простягнув руку до її щоки. Міла дивилась прямо на мене, а на її щоках грав легенький румʼянець. 

— Добраніч, — прошепотів я, а потім подався вперед і торкнувся губами її губ. 

Ніжно, легко і ненавʼязливо, аж поки не відчув, що вона відповідає на поцілунок, хай і несміливо, але все одно відповідає... Тілом пішли мурахи... Все ж, я подобаюсь їй, однозначно. 

Мої руки потягнулись до її талії і вже за секунду погладжували її. Але саме в цей момент Міла відсторонилась. Зовсім розчервонілась від поцілунків та дотиків... Виглядала дуже мило. 

— Іди спати, — я чмокнув її в носик. — Які плани на тиждень? 

— Завтра треба на студію, а далі я буду вільна, в залежності від того, коли Нік погодиться на інтерв'ю,— вона усміхнулась. 

— Зрозуміло, — я кивнув. 

Знав, що на студію вона піде з тим Олегом... Я цього не хотів, але й вічно контролювати свою дівчину — це теж не правильно. 

— Тоді, добраніч? — вона чомусь запитала мене.

— Так, добраніч, — я ще раз чмокнув її, але тепер зовсім невагомо. — До завтра, Міло...

***

Щоб не думати про те, що вона на студії з Олегом, я вирішив зайняти себе роботою. Пацани дуже старались, щоб гідно зіграти і заспівати мою пісню. Мені довелось відкрити не тільки те, що я співаю, але й те, що граю на гітарі. Просто в якийсь момент я не стерпів...

— Тимуре, ти не дотягуєш, — сказав я. — Вище, ти співаєш до, а тут ре, далі мало бути мі, а в тебе ре. Не влучаєш. 

— Оце в тебе слух, — заворожено сказала Оля, яка була на підспіві і ударних. 

— В тебе теж хороший, ти майже ніколи не помиляєшся, — похвалив я її. — В тебе вроджений талант. 

— Ей, давайте без оцього, — скривився Артем.

— Так, у нас в групі домовленість — ніяких стосунків між її учасниками, — підтвердив Тимур. 

— Це супер, — я усміхнувся.

— А що, в тебе вже хтось є? — запитала Оля дещо засмучено.

— Так, — я кивнув. — Ну точніше, мені подобається одна дівчина...

Бо ж Міла так і не відповіла на мою пропозицію, хоч ми і поцілувались. Але думаю, я їй подобаюсь, просто вона злегка соромʼязлива... Але наші стосунки точно сильно просунулись. 

— Ого, ти не казав! — Артем поклав руку мені на плече. — Вона буде за тебе вболівати на конкурсі? Ми познайомимось? 

— О так, — я кивнув. — Більше того, вона теж братиме участь.

— Твоя дівчина теж музикантка? — схвильовано перепитала Оля. 

— Так, вона солістка, — я усміхнувся.

— Може, запросити її до нас на кастинг, — Артем штовхнув Олю ліктем в плече. — Може, вона співає краще за тебе.

— Ей! — Оля насупилась. — Впевнена, вона не грає на ударних! А без ударних ви далеко не заїдете!

— Так і є, — я усміхнувся. — Вона тільки співає. Вона буде нашою конкуренткою.

— Ого, не страшно боротись з власною дівчиною? — запитав Тимур. — Візьме й образиться, якщо виграєш! Знаю я дівчат!