11. Я серйозно, це не гра і не жарт...

Кір. Я серйозно, це не гра і не жарт. 

—...То коли ти вже повернешся? — запитала мама дещо роздратовано, коли посадила Віку в машину і зачинила за нею дверцята.

— Що ти маєш на увазі? — не зрозумів я.

— Не набридло ще штани протирати, нічим не займаючись? — хмикнула вона, схрестивши руки на грудях. — Я вклала в тебе стільки сил і грошей, Кірю, а ти все кинув.

— «Мейджорс» і без мене ніби нормально пораються, — я знизав плечима. 

— Без тебе немає справжніх «Мейджорс», — мати зітхнула. — І ти це прекрасно знаєш. 

— Не перебільшуй, — я озирнувся і подивився на Мілу. 

— Що за дівчина? — вона знов привернула мою увагу. — Наташа сказала, ти з кимось поселився, це вона? 

— Так, — я кивнув.

— Виглядає молоденькою, — стурбовано сказала мати. — Хоч повнолітня? 

— Повнолітня, — хмикнув я. — Мені вже час, — на цих словах я розвернувся і хотів піти, але мама взяла мене за запʼясток, зупиняючи.

— Кірю, стій... Повертайся, будь ласка, — вона зазирнула мені в очі. — Хочеш, будеш співати ті пісні... Мені все одно. Ти маєш повернутись на своє місце, я піду на поступки, обіцяю. Ми придумаємо якийсь компроміс і...

— Ні, — я перебив її на півслові. — Пробач, мені треба йти, бувай, — я вивільнив свою руку і пішов до Міли, не обертаючись...

Коли я підійшов до Міли, то зрозумів, що вона, схоже, слідкувала за всім. Але ми були далеко, та й говорили доволі тихо, тож навряд вона хоч щось зрозуміла...

— Пробач, що довго, — я усміхнувся. — Не сумувала тут? 

— Ні, все нормально, — Міла усміхнулась у відповідь і сховала до кишені телефон. 

— Зрозуміло...

— А у тебе з мамою?... Вона, здається, була незадоволена... — обережно сказала Міла. — Може, їй не сподобалось, що ти був зі мною?...

— Та ні, навіть не думай про подібне, — я махнув рукою. — Вона завжди незадоволена... 

— Знаєш, мені здалося знайомим її обличчя, — додала Міла. — Здається, я бачила її на якомусь музичному шоу на ютубі...

— Ну, це може бути, — я знизав плечима. — Вона, хм, в якомусь сенсі — експерт. Власне, їй колись не дали стати музиканткою, бо батьки думали, що краще виростити бізнесвумен, хотіли щоб вона жила в достатку, вирвалась з бідності і все таке...

— І, вочевидь вийшло, твоя мама — молодець, — Міла усміхнулась. — І виглядає дуже гарно...

— Ну так, вийшло, — задумливо сказав я. — Ти не змерзла? — я торкнувся долонею її руки. — Руки холодні, давай погрію, — я взяв і другу її долоню в свою руку, а потім підніс обидві до своїх губ і почав дути. — Все ж, вже холоднішає, осінь — оманлива пора року...

 Я підвів очі на Мілу, побачив, що вона злегка почервоніла, а потім наші погляди зустрілись. 

— Ти сьогодні дуже добре співала, — не знаю, чому я сказав саме це. Хотів сказати щось романтичне і просунути наші стосунки, а вийшло незрозуміло що. 

Я боявся відштовхнути її? Чи була якась інша причина? 

— Дякую, — вона усміхнулась. 

ЇЇ руки все ще були в моїх і тут я вирішив зробити дещо незаплановане.

— Я дуже хочу, щоб ти перемогла, — на цих словах я поцілував її долоні в своїх руках, а потім переплів одну з рук з її рукою. — Можна, ми підемо до кафе так? — я зазирнув їй в очі.

— Це все для того, щоб гарно грати роль пари? — тихо запитала вона.

— Що як ні? — я зазирнув їй в очі.

— Що?...

— Ти мені подобаєшся, — цього разу слова самі вирвались з моїх вуст. — Більше не хочу грати роль. Я хочу бути твоїм хлопцем, Міло, — серйозно додав я, продовжуючи дивитись на неї. 

— Але... Як же та дівчина, яка приходила?... Я думала, ти хотів розіграти це все, щоб вона приревнувала, — залепетала Міла, червоніючи. 

— Ні, — я похитав головою. — Я від початку казав, що хотів, щоб вона відчепилась, а не приревнувала. І взагалі, ти мені давно подобаєшся, — серйозно сказав я. 

— Ми не так довго знайомі, щоб казати слово "давно", — вона усміхнулась. – Не жартуй так… 

Я промовчав і тільки усміхнувся у відповідь. Міла ж не знала, що я — Лука, тому і казала так. А насправді ж ми знайомі дійсно давно. Але їй ще не час дізнатись правду. Не так, не зараз. А коли я поверну собі славу. Я покажу їй, що все можливо навіть без імені і регалій, і тільки тоді зізнаюсь. Тоді вона буде старатись і теж досягне успіху, я впевнений... 

— В будь-якому разі, тепер вибір за тобою, — я знов зазирнув їй в очі. — Авжеж, можеш подумати, скільки тобі треба, я почекаю. Я серйозно хочу бути твоїм хлопцем, це не гра і не жарт… 

Міла "Ви з ним схожі..."

Я не очікувала від нього таких слів. Чомусь була впевнена, що я для Кіра лише прикольна сусідка. “каченя” ( до речі. він чомусь перестав мене так називати?) Так, він, здається, був щиро зацікавлений у тому, щоб я співала, і я думала, що це просто підтримка однієї творчої людини іншою такою ж, трохи схибленою на музиці… Але ця пропозиція стати його дівчиною?