10. Між двох вогнів

Кір. Між двох вогнів

Чесно кажучи, мене засмутив той факт, що вона навіть не подумала попросити мене. Вона ж бачила моє обладнання, знала, що я граю і розбираюсь в темі, але... Якби вона знала, що я — Лука, то точно б попросила мене!

Можливо, треба розповісти їй? Ні, спочатку ми маємо почати зустрічатись насправді. І тоді я їй все розповім... А поки що треба зробити так, щоб Нік нічого зайвого не ляпнув... 

З такими думками я набрав номер колишнього найкращого друга. Не знав, чи відповість він взагалі, але сподівався, що його цікавість переможе образу. І я не помилився...

— Ти часом номером не помилився? — сказав Нік без привітань. 

— Ну, раз я все ще записаний в твоїй телефонній книзі, значить, ні, — я усміхнувся.

Насправді я був радий чути його голос. 

— Давай тільки без оцього, — відповів він злегка роздратовано. — Коли я тобі дзвонив, писав, ти мене ігнорив. Що сталось тепер? 

— Хотів попросити тебе про одну маленьку послугу. 

— Що ще за послуга? 

— Мене вже забувають в мережі, хочу, щоб все так і залишалось. 

— І що це означає?

— До тебе прийде одна людина, студентка-журналістка. Хочу, щоб їй ти в жодному разі не ляпнув нічого зайвого. Я в Тибеті чи де там... Як там мати придумала, я вже забув...

— Ого, цікаво, хтось тебе шукає? — хмикнув він. 

— То ти зробиш те, що я прошу? — відповів я питанням на питання. 

Він секунду мовчав, а потім таки відповів. 

— Ну добре, по старій дружбі, — врешті-решт погодився він і зітхнув. — Як ти, Кіре?

А оце було неочікувано. 

— Нормально, все не так погано...

— Натка так плакала, казала, ти живеш з кимось.

— Як вона зараз? 

— Трохи краще, — він зітхнув. — Але ані вона, ані я... Ми не пробачили тебе. І не знаю, чи пробачимо. Ти кинув нас, Кіре. 

— І тим не менш ви впорались, — я усміхнувся. — Радію, що ти тепер співаєш. Тобі личить роль соліста. 

— Ти правда кинув музику? — тихо запитав Нік. 

— Кинув, але вже повертаюсь, — не знаю, чому я вирішив бути таким відвертим, може, згадав часи, коли ми були найкращими друзями... — Можливо, ми ще зустрінемось під софітами. Дякую, що погодився допомогти....

***

Наступні дні в мене було заплановано багато репетицій, та й до вишу треба було походити. А ще я думав над новою піснею. По ночах, коли Міла вже лягала, або вдень, коли її не було, я писав нову пісню, спеціально для конкурсу. І сьогодні я мав показати її хлопцям і дівчатам з групи, тому трохи нервував. 

Але коли всі сіли і були готові слухати мене, я трохи розслабився: все одно будь що буде, цю пісню я назвав «Крила». І у мене навіть слова були... Але якщо я сам заспіваю її, раптом хтось здогадається.

—  Кіре, ну що там, ти покажеш цю пісню? — запитав Артем.

— Так, цікаво, — підтакнув Тимур. — Якщо вона ще й зі словами як ти кажеш... То мені вдвічі цікавіше. 

— Та ну вас, більш за все цікаво мені! Я не знала, що Кір співає! — вигукнула Оля. 

— Але я заспіваю тільки один раз, — я подивився на них. 

— Настільки не любиш співати? — хмикнув Тимур. — Хоча, мені краще, ніхто не забере в мене позицію соліста!

— В будь-якому разі, я попередив, — я усміхнувся. — Ну і раз ви всі в зборі, я починаю...

***

— Кіре, стій, — Тимур наздогнав мене вже на вулиці. 

— Що ще? — я усміхнувся. — Тільки не кажи, що не сподобалось, ви всі в захваті були, я бачив.

— Авжеж в захваті! Чорт, я...  — він зітхнув, а потім подивився мені в очі. — Я маю віддати тобі позицію соліста.

— Я попереджав, що заспіваю лише раз, — я знизав плечима.

— Хто ти насправді, Кіре? Ти ж професійний музикант, більше того, не просто музикант, а саме соліст, це видно, — він все ще дивився прямо на мене. 

— Ну, я не приховував, що займався музикою з дитинства.

— Приховував свої навички співака. І взагалі, ми всі займались з дитинства, але ти на зовсім іншому рівні, — він опустив голову, але потім знов підняв і подивився на мене. — Я, як лідер групи, маю думати про групу. Ця пісня... Ми виграємо, якщо її заспіваєш ти...

— Те, що я зміг заспівати її перед вами, не значить, що зможу на сцені, — я зітхнув. 

— Не обманюй мене, Кіре. Я не вірю в твій страх сцени. Є якась інша причина, — не здавався він. 

— Просто скажи, що боїшся, що сам не витягнеш цю пісню, — хмикнув я. 

— Витягну, — Тимур насупився. — Зроблю все, що можливо і неможливо, але витягну!

— Я позаймаюсь з тобою, — я усміхнувся. — Все буде добре. 

— Але якщо ти вирішиш співати її, я без вагань відмовлюсь, Кіре, — несподівано додав він.