8. Перші ревнощі

Кір. Перші ревнощі. 

Коли я прокинувся і привів себе в порядок, то пішов на кухню: сьогодні нарешті був вихідний, я хотів запросити Мілу сходити кудись, для початку, просто як друзі. Але о третій у мене була репетиція третя за тиждень репетиція... На диво, ці аматори працювали майже як профі. Я був радий, що потрапив саме у цю групу. Довелось трохи піднапружитись, щоб грати на гідному рівні навіть на незвичному для себе інструменті. Пощастило, що дівчата і хлопці були дійсно помішані на музиці. За цей тиждень я, здається, почав згадувати, як це — любити музику, яку ти виконуєш. У мене в голові навіть зʼявилась ідея продовження «Мрії», але, на жаль, цю пісню я запропонувати групі не міг. 

Наш соліст і одночасно лідер групи мав доволі сильний голос, але йому все одно не надто добре давались високі ноти. Я навіть декілька разів ледь не видав свого співацького досвіду через те, що хотів підказати йому. Однак все ж я зміг втриматись, і сьогодні на репетиції теж планував бути тихіше води і нижче трави. 

А після репетиції... Треба б домовитись зустрітись з Мілою. Можливо, якщо мені вдасться просуватись з ними, вона захоче повернутись до музики. 

Саме з такими думками я зайшов на кухню.

Міла вже сиділа за столом і пила какао. Вдягнена в легку літню сукню, вона, здається, планувала кудись піти. 

— Добрий ранок. Я там тобі омлету залишила з сосисками, — вона усміхнулась і подивилась на мене.

— Добрий ранок, дякую, — я підійшов до сковорідки, насипав їжі в тарілку і поставив її в мікрохвильовку. 

Я тим часом увімкнув чайник.

— Будеш чай, чи, може, зробити тобі ще какао? — запитав її я. 

— Дякую, але я вже напилась, — вона усміхнулась.

— А виглядаєш зовсім тверезою, — я підморгнув їй. — Та й ранувато для вечірок. 

— О так, — вона кивнула. 

— Але ти кудись збираєшся... — уточнив в неї я. 

— Ага, збираюсь. Хотіла з подружкою зустрітись. А потім ввечері ще зустрічаюсь з Олегом, — додала вона. 

— О, — тільки й видав я. — А що за Олег? Невже той самий, з конкурсу? 

— Так, — вона закивала. — В тебе дуже хороша памʼять! 

— Побачення? 

— Кіре... — вона злегка почервоніла. — Що за питання, я... 

— Пробач, — я усміхнувся і підняв руки в знак примирення. — Ти — вільна дівчина і можеш зустрічатись, коли хочеш і з ким хочеш. Просто стало цікаво.

Це була не зовсім правда. Щойно я подумав про те, що вона зустрічається з тим пацаном, який проміняв її на ту дівчину на конкурсі, мені стало неприємно. Вона з ним на зустрічі після такого ходить... Невже їй вже дійсно все одно на своє майбутнє у якості співачки? 

— Ти сьогодні якийсь дивний... Не зустрічаюсь я з ним, ми просто приятелі, — тихо додала Міла. 

— Але ж ти памʼятаєш про наш договір? — раптом згадав я. — Якщо ти раптом захочеш з кимось зустрічатись, то це може стати проблемою... Тому скажи мені, щойно це станеться. 

Я намагався виглядати невимушено, але, авжеж, прекрасно розумів, що насправді просто ревную... Дивно було ревнувати дівчину, з якою ми так особливо й не зблизились за більш ніж тиждень проживання разом, але що є, то є, головне не надто показувати це. 

— Памʼятаю, — вона зовсім розчервонілась і відвела очі. — Добре, я скажу, коли щось таке станеться. Це справедливо. Хоча, чесно кажучи, я не збираюсь шукати ніяких стосунків найближчим часом. 

— Чому? — здивувався я. 

— Ну... Я вірю, що взагалі подібні речі якось самі собою відбуваються, — вона знизала плечима. 

— Певно, так і є, — я кивнув. — Добре, що ми маємо однакові погляди на це.

— Угу, — вона усміхнулась і теж кивнула, знов почервонівши. — Ти виявився хорошим співбесідником, думаю, ми станемо хорошими друзями...

— Якби ще не ці вічні репетиції, — я вирішив підтримати тему дружби і ще й трохи поговорити про музику. 

— Ну ти ж сам хотів до групи, — вона усміхнулась. — Чесно кажучи, я тобі навіть трохи заздрю... — вона подивилась на годинник, який висів на кухні. — Ой, Кіре, я, здається, вже майже запізнююсь!

— То біжи, — я усміхнувся. 

— У тебе сьогодні які плани? — запитала вона, кладучи мобільний до сумочки і виходячи до коридору.

Я йшов за нею:

— Репетиція на четверту...

— О, а я десь о третій повернусь, а потім знов піду, — додала вона. 

— Ввечері можу тебе зустріти, якраз десь після репетиції це буде?

— Ну, ми зустрічаємось о пʼятій, тож певно ви завершите раніше, ніж ми... 

— Давай тоді на зідзвоні, — запропонував я. — Якщо буде вже темно, я б хотів зустріти тебе. В нас не дуже хороший район, сама знаєш...

— Дякую, — вона усміхнулась. — Тоді до вечора, Кіре! 

— До вечора...

***

Чесно кажучи, я був засмучений. Я ревнував Мілу до того хлопця, а ще шкодував, що ми з нею так і не зблизились за цей тиждень. Через посилені репетиції для того, щоб «зігратись», я був зайнятий майже щодня після обіду. А до обіду я раз через раз ходив на пари. Хоча, на цьому тижні я став дійсно частіше ходити в університет. Мені було страшенно нудно, коли Міла була в універі, і щоб цей час минав швидше, я був навіть готовий поновити регулярні заняття в універі, незважаючи на свій вільний графік там.