5. Прослуховування та важливе інтерв'ю

Кір. Прослуховування. 

Чорт, не треба було так дивитись, вона все помітила! Хоча, чого тут дивного, будь-хто на моєму місці теж би дивився. Але Міла... Я не думав, що буду так реагувати на неї. Вона мені дійсно так сильно подобається? Хоча, чому я дивуюсь... Авжеж, подобається. І те, що вона не знає, хто я, — великий плюс. Вона буде сприймати мене тільки як мене, а не як колишнього айдола. 

Така гарна... Все ж, вона дуже виросла за ці півроку, стала жіночнішою, але все одно  залишилась такою ж ніжною, як і тоді, при нашій першій та другій зустрічах. 

Тільки волосся відпустила, але довге йшло їй ще більше, тож... Якщо я отримаю місце в групі, вона обіцяла, що заспіває. 

Поступово серце повертало свій звичний ритм.

Подумати тільки, так сильно завівся просто від її вигляду... Такого я навіть уявити собі не міг. Гірше старшокласника... Такого зі мною ще ніколи не траплялось. 

Ще було рано збиратись на прослуховування, але й спати я вже точно не міг. Вирішив вдягнутись і піти на кухню. Так і зробив. 

Коли зайшов, побачив, що Міла вже готувала собі сніданок. 

— О, Кіре, ти вирішив не лягати, — протараторила вона, червоніючи. — Будеш снідати? Я збиралась смажити яєшню... Ти їси яйця?...

— Так, їм, — я кивнув. — Приготуєш і на мене? 

— Добре, — вона також кивнула і продовжила готувати. Все ще була зніченою і це виглядало доволі мило.

Мила Міла... Їй йде.

Я усміхнувся своїм думкам.

— Я поки що заварю чай...

***

За сніданком ми говорили про все підряд, і ні про що одночасно. Якщо так подумати, то, певно, я був першим хлопцем, який побачив її напівоголеною. Бо якщо я був перший, хто поцілував її, то логічно, що ніхто не бачив її в такому вигляді... 

Час швидко пролетів і їй вже треба було на пари. Мені виходити було рано, тож я просто провів її до дврей:

— Гарного дня тобі, Кіре, — сказала вона, коли вже стояла в дверях.

— І тобі, — я усміхнувся. — Слухай, у нас поки що нема другого ключа, але я його сьогодні зроблю. О котрій ти повертаєшся? 

— Ще не знаю, певно, десь після другої, — вона знизала плечима.

— Ну я теж буду після другої, навряд раніше.

— В тебе вийде, — вона несподівано подивилась мені в очі. — правда, я ще не чула, як ти граєш, але чомусь впевнена, що все вийде...

— Дякую, — я усміхнувся. — Я постараюсь, правда. 

— Тоді я піду.... — вона відвела погляд, продовжуючи усміхатись.

— Бувай...

Коли вона пішла, я зайшов до музичної кімнати. Треба було трохи пограти, згадати, як воно. Останнім часом я зовсім закинув музику, і тільки зараз зрозумів, що йду на прослуховавання, зовсім не підготувавшись...

А до музики треба ставитись серйозно, інакше ніяк.

Я дістав з футляра гітару і сів на стілець. Захотілось зіграти не аби що, а «Мрію», але пальці аж тремтіли. І чого я боюсь?... Чому не можу грати на гітарі? Треба було пограти на клавішах...

Я зітхнув і встав зі стільця, потім сховав гітару і тепер вже сів за клавіші. Але знов так і не зміг видати ані звуку. 

Ні, сьогодні я маю впоратись, ну чому... Звідки цей мандраж? Це просто вулична група, навіть якщо не пройду, є купа інших груп, хіба ні? 

Ні, я хочу пройти сюди. Я дивився їхні записи, в них є потенціал. 

Добре, певно, треба прийняти душ і потихеньку висуватись...

***

До місця прослуховування я приїхав якраз вчасно. Коли підійшов до кабінету студії, стало трохи лячно. Я ж хоч і встиг побути зіркою, але на жодне прослуховування чи конкурс ніколи не ходив. Це було не потрібно, бо ж я з дитинства професійно займася музикою і мав свою групу.

Зітхнувши, я все ж подзвонив у дзвінок.

Буквально за мить мені відчинив хлопець з пірсінгом у вусі.

— Привіт, ти — Кір, на прослуховування? — запитав він мене.

— Так, — я кивнув і простягнув йому руку.

— Я — Артем, гітарист, — він потиснув мені руку.

— Дуже приємно.

— Мені теж, ходімо, ти будеш останній...

Щойно ми увійшли до студії, я почув чиюсь гру. Певно, це був ще один кандидат. Грав непогано, але певно був самоучкою. Навіть на непрофільному інструменті я граю краще. Все ж, від Мейджорів і постійних занять з самого дитинства була якась користь... 

Щойно я подумав про це, Артем звернувся до мене:

— Схоже, вони закінчили, тепер твоя черга! 

Він відкрив наступні двері і кивнув, щоб я йшов за ним.

Студійна кімната виявилась великою і світлою, однак більшість інструментів були дешевими. Окрім гітари... Та була майже така ж сама, як у мене.

— Дивишся на мою дівчинку? — Артем підійшов до гітари.