Розділ 57

Наступного місяця якраз розпочинався новий навчальний семестр у місцевій школі, тож ми одразу ж записали її до списку дітей. Медінка ж просто марила тим, щоб вразити всіх своїми знаннями й за короткий проміжок часу від свого рішення таки встигла наздогнати програму. Звісно, замкові викладачі з нею були постійно поруч, але коли донечка було хвилювалася про те, що втратила власні сили, то встигла пропустити кілька дуже важливих тем. Проте це ж моя крихітка, а немає нічого такого, що б не було під силу Менджілям-Мортеям.

А ми ж із Дарісом сумували просто страшенно. Особливо того дня, коли вперше відпускали доньку так надовго від себе. Звісно, це була просто школа, але діти залишалися при ній увесь час навчання, тому ми розуміли, що хіба лише зможемо час від часу до неї навідуватися в гості.

У день від’їзду до замку з’їхалися всі-всі, навіть Розалія, якій це вже було дещо важкувато. Спершу доньку ніяк не випускали з обіймів ми з Дарісом, згодом Крейг, Ейнар і так по колу.

– Годі,– посміхнулася Медінка, а в її очах стояли сльози.– Мені ще їхати потрібно.

Як за командою всі розступилися, звільняючи дорогу до карети Медінці. Даріс відкликав кучера в бік, щоб дати цінні настанови й можливо навіть сказати, що закопає, якщо щось станеться з донькою. Але я й сама це зроблю, якщо на ній буде хоча б царапинка.

Жаль, що до школи можна супроводжувати лише дітей, молодших десяти років. Проте підозрювала, що вже завтра до Медінки навідаються перші гості. І не просто гості, а вся її велика та дружня родина. Ну а що ви хотіли? Ми всі її просто обожнюємо.

Карета поволі вирушила, а ми залишилися вдивлятися вдалечінь. Медінка вирушає до школи, щоб опанувати свій дар, а коли опанує то одразу ж повернеться? Як же я на це сподіваюся.

А що як діти не сприймуть її? Вони ж всі там вже потоваришували між собою і тут раптом новенька. Я не дозволю скривдити свою дівчинку. Хоча…стривайте, вона й сама цього не дасть. Це ж моя донечка. Аби її лише звідти не вигнали, а то мій характер вже почав яскраво проявлятися.

Але що це за дивна темрява, що немов насувається на мене? Просто хтось зачаклував туман чи це чиєсь таке заклинання? І чому це я раптом осідаю на землю, наче лантух з картоплею?

– Що зі мною?– запитала, отямившись вже у своїй кімнаті, поки біля мене бігали цілителі.

– Даяно, Даяночко,– підхопив мене на руки і закружляв Даріс, не тямлячи себе від радості.– У нас скоро буде дитина.

– Думаєш, якщо пішла в школу, то її вже немає? Але ну так, незабаром Медінка повернеться.

– Ти не зрозуміла, кохана. У нас буде дитина,– уже залітав по кімнаті від щастя чоловіченько, мало не збиваючи з ніг цілителів, що швидко тікали геть від нас, ненормальних.

– Дитина? Дитина!– уже і я стрибала, літала, розкидалася заклинаннями. А потім ми кинулися ділитися радісною новиною.

І неначе вперше мене душили в міцних обіймах, кружляли по всьому залу, вітали з усіх сторін й попри від’їзд Медінки на обличчях всіх присутніх світилися посмішки.

– Здається, починається,– злякано й водночас радісно промовила Розалія.

Всі одразу ж запанікували та розхвилювалися, а Філіп помчав за цілителями.

Минула година очікування. Дві. Я не витримала й піднялася на ноги, проте дещо даремно, від хвилювання ті мене не тримали.

– Обережніше,– посміхнувся Крейг, допомагаючи сісти назад на диванчик.

– Дякую.

А братик дуже сильно змінився. Такі нові Менджілі-Мортеї як Медінка зараз нізащо б не сказали, що між нами панувала ворожнеча й постійна боротьба. Проте відколи ми переїхали сюди, він змінився і вже не було того задерикуватого брата. Здається, всьому стала причиною світловоса Кляр, що незабаром приєднається до нашої великої родини. Хоча вона й так є її частиною, відколи почала доглядати за ще тоді трирічною Медінкою. Найбільше допомогла доньці впорати з відсутністю магії саме вона й відтоді ця чарівна няня стала мені немов сестрою. А яка ж була приємна несподіванка, коли вони з Крейгом оголосили про власні заручини… Я раділа, мов малесенька дитинка, а попереду була ще одна приємна новина.

– Це двійнята,– іскрився радістю Колін.