Розділ 32

Можливо, я не така вже й скромна особина, адже на десятий день тренувань з гордістю заявила про те, що мені більше не потрібна допомога Крейга. Він же лише посміявся. Ну а що зробила славнозвісна Даяна Менджіль? Ой, пробачте, Мортей. Моя скромна особина викликала братчика на поєдинок. Проте я геть не очікувала того, чим він закінчився.

Уявляєте, вправно відбиваю кілька ударів, виконую прийом-обманку і атакую розчервонілого Крейга, з якого піт котиться градом, коли тут до приміщення забігає Даріс, хапає мене за руку і тягне геть. Ну і як це називається? А перемога вже була практично за мною. Такий момент зіпсував…

– Дарісе, ти чого?

– Це ти…це все ти. А я дозволив…Хитро, нічого не скажеш.

– Та про що ти взагалі говориш?

– От ніби ти не знаєш…– спересердя штовхнув Даріс ногою чергові двері так, що ті аж відлетіли від нас та лунко вдарилися об стіну.

– Я серйозно не знаю,– і чому взагалі хочу виправдовуватися? Куди подівся мій звичний захист – атака?

– Даяно, не маю ані найменшого поняття, що спровокувало все це і чому, але всюди відбитки твоєї магії. І мені б дуже хотілося тобі вірити, але через тебе зараз у небезпеці не лише правлячий король, ми двоє, а й все королівство. Якщо кейнторіанці дізнаються про нашу слабкість, то ендорці втратять все, в тому числі з магією. Тож я не хочу від тебе чути ні слова. Просто ми прямо зараз розпочнемо ритуал і я б радив тобі просто мовчати та сліпо дотримуватися інструкцій.

Я мовчала і дивилася на чоловіченька. Він не жартував. І хоч ще зранку ці очі світилися щастям та радістю, зараз їхній погляд не віщував нічого доброго. Але чи могли в словах Даріса бути часточки правди? Я ж бо стільки дурниць скоїла. А що, як та зустріч з драконом на дні озера й стала початком всьому?

– О, ви вже тут?– зайшов до кімнати Анхель.– А я вже думав викликати вас. Час скласти план дій.

Хоч голос Дарісового брата був добродушним і мимоволі заспокоював, то весь спокій розвіювався як тільки дивилася на нього. Рум’янця на щоках, який так личив королю Ендорану, вже не було. Він змінився знайомою йому хворобливою блідістю. Сам же король заледве пересувався, спираючись на тростинку, покриту золотом та смарагдами.

– Я ж тобі казав, залишайся у ліжку й не думай ні про що. Ми проведемо ритуал і тобі поліпшає,– кинувся підтримати брата Даріс, коли той похитнувся та мало не розпластався на м’якому килимі.

– А ти не подумав часом, як ваш ритуал вплине на мене?

Даріс спинився, обмірковуючи всі варіанти, а потім схилився до брата і вони почали про щось затято шепотітися. Я намагалася напружити слух, підсилити його магією, але все одно майже нічого не чула. Лише уривки фраз та слово «я», що з уст Даріса завжди звучало якось голосніше. От самовпевнений індюк! А що таке? Він навіть не захотів з’ясувати усіх дрібниць, одразу побіг звинувачувати, то хоч подумки назву його гідним слівцем.

– Кажу тобі, що мені вже час. Ти будеш чудовим королем. Та й у тебе є Даяна. Вона підстрахує, якщо-що.

– Це ви про що?

– Час мені, сестро, вже на пенсію,– посміхнувся Анхель.

– Але ж хіба на пенсію виходять в тридцять п’ять?

– Заради королівства чом би й ні,– стенув плечима добродушний Анхель і кивнув Дарісу.– За годину починаємо.

– Ти впевнений?

– Як ніколи.

У потрібний час ми троє стояли в такому знайомому для мене місці. Бачила ту саму невеличку капличку. Маленьку таку, красиву, з плющем навколо всієї будівлі, через який проглядалася брунатна черепиця. Тільки тепер я була в її середині, а по обидва боки від мене стояли брати з роду Мортеїв.  

Під пильним поглядом Даріса, тримала ритуальні кинджали та чекала знаку для початку евафоренії. Відчувала себе хранителькою, що відповідала за все на світі й це почуття важливості немов окрилювало. А ще…тримати в руках потужні артефакти було незабутньо, адже так, як ніколи раніше почувалася сильною, здавалося навіть, що вони насичують мене магією. От наче десь там у мені є маленьке джерельце, куди пробігають ниточки магії та надійно ховаються навіть від мене самої.

– Давай,– тихо промовив Анхель, завершивши бубоніти молитви.

Я міцно взяла кинджали двома руками та одночасно нанесла рівномірні порізи на долоні братів Мортеїв. Червона кров каплями стекла по до того білосніжному каменю та опинилася в срібному кубку.

Даріс ще раз поглянув на Анхеля, немов питаючи в нього дозволу й після кивка взяв кубок та випив його до дна. Фу, гидота, подумала б я, якби від цього не залежала доля всього королівства. І п’ять наступних хвилин показали нам, чого ж чекати від цього ритуалу.

Спершу нічого не відбувалося й напруження поміж нами почало доходити до межі. Потім Анхель почав корчитися, чим викликав сильне збентеження однієї чарівної пари, для якої той був не просто королем, а й уже братом. І все закінчилося…диким реготом. Ми всі троє заливалися сміхом радості, бо все закінчилося як ніколи добре. Анхель же на очах повертався до життєрадісного та бадьорого чоловіка, що лише починав по-справжньому жити і тепер його не обтяжувала влада, адже заразом з магією він віддав її Дарісу.

Але ніхто з нас так і не зрозумів, що тим ритуалом ми запустили дещо значно більше та серйозніше й забрали в себе кілька дорогоцінних місяців часу. Хоча хтозна, можливо, то було й на краще.