Розділ 16

Мої страхи підтвердилися вже зовсім скоро. Даріс лютував – ходив і лаяв увесь персонал, а тоді взагалі вибіг з дому й за хвилину почувся швидкий стукіт кінських копит, що віддалявся. Мабуть, поїхав розвіятися на своєму улюбленому Соколі, щоб випадково не зірватися ще на комусь.

– Як думаєш, що сталося?– тихенько прошепотіла я до сестрички, щоб нас не почули кухарки чи ще хто. Працівники тут, звісно, непогані, але ж попліткувати люблять страшенно.– Він же завжди здавався таким добрим і чуйним. Невже це через мене і той кулон?

Розалія на секунду завмерла і почала старанно відводити від мене погляд, тоді взагалі закрила очі руками й схилила голову. Вона так поводилася тоді, коли робила якусь шкоду або щось з розряду забороненого. Правда, це повинно було бути щось, що прийняте суто в нашому домі, інакше б сюди примчалася жіночка з комісії магічних справ, яка після вчорашнього ще, на щастя, не з’являлася.

– Розповідай,– протягнула я і Розалія, приречено зітхнувши, приготувалася поділитися тим, що видобула, залізши до Даріса в голову, завдяки своїй сильній ментальній магії. А в тому, що вона таки її використала, впевнена на всі сто відсотків.

– Це все через дівчину,– швидко промовила сестричка і злегка посміхнулася.

– Так і знала, що він мені цей кулон запам’ятає. Ну чому ж він скотився з ліжка? Такий милий подарунок, а я…- одразу почала свою тираду, яку Розалія не одразу змогла перебити.

– Він злий не через тебе. Я точно впевнена, що бачила образ високої брюнетки з великими блакитними очима, довгими віями, акуратним носиком, пухлими губками, тонкою шиєю, виразною ключицею, великими, кхм…. Ну ти зрозуміла. А ще вона дуже струнка, з довжелезними ножищами. Я б сказала, ідеал чоловіків, але я не належу до їх числа, тож не зважай на мої слова.

– Дякую за такий… детальний опис, але до чого тут вона?– не стрималася я.– Ну бачила ти її, то й що? Може, він просто зустрів її на вулиці?

– Більше ніж сотню разів і у, скажімо так, різних позах?– іронію було справді важко не помітити.

– То вони зустрічалися?

– Більше ніж – бачила спогади, як він випадково побачив її за вибором весільної сукні.

– Якщо вона вибирала сукню і він зараз знову зміг заручитися, то означає, що вона загинула. Або ж він так і не зробив їй пропозицію, попри все, що між ними було.

– Другий варіант. Він просто не встиг. Наскільки я розумію, дівчина просто не дочекалася на нього, а точніше - на його пропозицію і поїхала з королівства.

– Невже вона повернулася?

– Саме так. Кілька днів тому вона була вже в кількох краях від Кепітелії і звідти написала листа про те, що повертається. Він цьому спершу зрадів, а потім…

– Зрозумів, що вони більше не зможуть бути разом,– додала я, не знаючи, винуватити себе чи радіти, що Розалія вчасно встигла написати лист. Трішки пізніше і нас було б не врятувати.

– Агов, не звинувачуй себе! Я ж не договорила,– схопилася Розалія з місця, побачивши мій стан.– Наприкінці листа вона написала, що щаслива у шлюбі з кентойріанцем і щоб він нарешті про неї забув.

– Але чому?– здивувалася я.– Невже ніхто не знає, що перший маг королівства заручений і зовсім скоро відбудеться наше з ним весілля.

– Зовсім ні. Це сувора таємниця, принаймні на ще ці кілька днів, про яку знає лише твоя родина і жителі цього маєтку. Не більше й не менше,– пролунав з-за спини вже спокійний голос Даріса і поки ми ще не відійшли від шоку й Розалія не почала виправдовувати за підслуховування, він додав.– Нічого страшного. Я навіть радий, що між нами на одну таємницю стало менше. До речі, розраховуйте приблизно на чотири сотні гостей і на те, що ніхто з них, окрім сім’ї Менджіль і тих, хто тут бував, не потрапить до маєтку.

– Ого. Так багато?– не втрималася від здивування.

– Це все статус вимагає,– посміхнувся Даріс. Може, він і не злиться зовсім за кулон?– Я не проти і невеличкого кола осіб, але як перший маг королівства…

– Але як?! Як?!– застрибала Розалія по кімнаті, гарячково розмірковуючи і починаючи переплановувати все прямо зараз.

Я лише посміхнулася і жестами показала Дарісу, що потрібно залишити мега мозок Розалію саму. Впевнена, сестричка й без мене розбереться. Звісно, її було жаль, але в питаннях планування вона була крутішою навіть за Ейнара – найрозумнішого в нашій сім’ї, який би з радістю винайшов якийсь пристрій замість того, щоб думати про те, як розсадити гостей. Але чотириста… В голові не вкладається така велика цифра. Навіть у маєтку їм би було явно затісно.