Розділ 11

Не питайте як це сталося (сама з себе дивуюся), але я геть не пам’ятала, як маєток виглядає зсередини. Знала, що добігла до будинку вже сама (Даріс здався досить швидко), запитала у люб’язного Філіпа, де ж моя кімната і він мене туди провів, нічого не запитуючи. А мені це й було потрібно – на ходу збиралася трішки подумати про все, що сталося з моменту приїзду Даріса й насолодитися тишею.

Проте я геть не очікувала, що в результаті опинюся в одному ліжку з тим, хто перевернув все моє життя з ніг на голову, змусив відчувати щось нове й таке незбагненне.  Власне, я сама стала причиною цього і частково Розалія, але тепер звинувачуватиму лише його. Сам винен – не приїхав би, нічого цього не було б. Ну а що? З якого це дива Даріс вранці опинився в моєму ліжку? А як же той факт, що у нас типу як планується фіктивний шлюб?

– Агов,- штурхнула його так сильно, як тільки могла, а йому хоч би що.– Дарісе! Лорде Дарісе Мортею, що ви собі дозволяєте?

А останнє вже сказала, під впливом нових обставин. Ні, хто я така, щоб просто так брати й звертатися до людини, називаючи його повне ім’я та титул? Просто тут одна невеличка сітуейшн (ситуація) склалася – після мого «Агов», він взяв і захопив мене у полон, здійснивши маневр із застосуванням ноги та руки. І чому ж вони взагалі такі важкі й так легко знерухомлюють жертву? Тож була лише остання надія на те, що він таки вирішить прокинутися, почувши іменування свого титулу. Але марні сподівання – спить собі й все. Борсайся-борсайся, а результату нуль. Кричати ж не хочеться, бо ще накличу нову біду собі на голову.

А якщо вже говорити про біду, то стук у двері дуже на неї схожий. І щоб ви думали – Даріс досі навіть не подумав поворухнутися, щоб дати мені хоча б крихітний шанс на свободу.

– Даруйте, ці панове страшенно наполягали на тому, щоб побачити вас негайно. Кажуть, з комісії,– зазирнув дворецький до кімнати. Він дещо зблід, мабуть, побоювався нашої реакції. Але дарма. У цьому не його вина. Ця жіночка з комісії магічних справ, що так прив’язалася до мене – повна пронира. І як на мою скромну думку, в неї надто багато прав.

А ще я страшенно зраділа їх появі, адже голос дворецького миттю підняв на ноги славнозвісного лорда Даріса Мортея і його скромна наречена Даяна Менджіль нарешті отримала довгоочікувану свободу. Солодко потягнулася, попри відвідувачів і здивовано поглянула на сусіда по ліжку.

– Якого біса ви тут?!– не стримувався у власних висловлюваннях Даріс. А був же таким спокійним...

– Це обов’язковий етап, на який…– незворушно почала відповідати жіночка, тоді як чоловік зі скрипучим голосом, здавалося, хотів покинути маєток якомога швидше. У будь-якому випадку, тхорячого мордочка другого надто часто позиркувала то на двері, то на вікно.

– Та мені начхати на всі ці ваші етапи. Геть звідси. Дайте нам з нареченою спокійно насолодитися першим ранком разом! Філіпе, виведи їх геть.

– Але…

– Краще не заперечуйте, адже якщо я зараз вас викидатиму, то самі складатимете власні кісточки і мені байдуже, хто ви,– щось їхня розмова заходить надто далеко, але я не проти. Мене турбувало дещо інше...

Як тільки за непрошеними гостями закрилися вхідні двері маєтку, поглянула на Даріса, очікуючи відповідей. Не вірила власним очам – сидить і посміхається. А як я маю почуватися?

– Що відбувається?– просте питання, але ж якою складною буде відповідь… Вже передчуваю це.

– Гарний спектакль, правда?– з іскорками веселощів в очах дивився на мене Даріс, а я зовсім не розуміла його ентузіазму.

– Який ще спектакль? Відповідай краще!

– Ну добре. Мабуть, найважливіше питання – це як ми опинилися в одному ліжку, правда? Але ж хіба ти проти цього?

Я підскочила на місці й хотіла було кинутися душити його, а потім згадала про магію. Так мої мізерні шанси будуть хоч трішки вищими.

– А в тебе й справді дуже сильна магія,- легко відбив мої заклинання Даріс та його обличчя раптом набуло зухвалості з ноткою насмішки, як і тон голосу.– Але я, чесно кажучи, більше вражений твоїми стрункими ніжками. Ти справжня красуня, коли не приховуєш цього під тим усім своїм одягом. Не бажаєш показатися у повній красі?

Це було крайньою межею. Я схопила глек з водою та розбила його нахабі об голову, поки він ще не встиг зреагувати. Хоч і була у нічній сорочці до землі, загорнулася в ковдру, як у халат й вибігла геть, поки взагалі його не вбила. У такі моменти можу собі це дозволити. Нікому, чуєте, нікому й ніколи не дозволю ображати себе!

– Та ну! Чого ти? Не сердься. Я все це спланував, щоб комісія повірила у наше велике кохання,– біг він за мною і лише тоненька цівка крові вказувала на нещодавній інцидент.

– Серйозно? Оце так. А я навіть не знала,– наближалася до нього, а потім збоку взяла стільчик і спробувала зламати його нахабі об голову, але цього разу він швидше зреагував.

– Та пробач. Це випадково вийшло. Ти дійсно неймовірно виглядаєш. Але не смій більше намагатися нашкодити мені,– вибачливий тон миттю змінився на погрозливий, а він знову опинився надто близько від мене.

– Геть з перед моїх очей. Щоб я тебе більше сьогодні не бачила, зрозумів?

– Бо що?– і знову я у тісному кільці з його рук та стіни.

– Бо тоді залишишся без моєї допомоги з магією,– пірнаю в лівий бік і знову можу дихати на повні груди.

– Ой, цікаво, і як же це ти влаштуєш? Це процес суто механічний. Ти не зможеш контролювати його!

– Цікаво, а що буде, якщо я позбавлюся магії. Мабуть, твій план стане неможливим, правда?– він залишився стояти на місці, обдумуючи мої слова, а я нарешті пішла подалі від нього. І так, я вже більше не тікала. Зараз він має це робити, якщо хоче розвинути власний дар.