Глава 33

Ганна з нетерпінням чекала зустрічі з новим партнером, про якого їй повідомив Семен Миколайович. Вона зосереджено дивилася у вікно, де кружляло в танці багряне листя, провісники глибокої осені. Сподівалася, що ця зустріч стане поворотним моментом для їхнього ресторанного бізнесу. Попри всі її зусилля з реанімації справи, ресторан усе ще котився до прірви. Ганна усвідомлювала, що новий партнер, з його свіжим капіталом, був надісланий їй долею. Зима обіцяла бути холодною, і клієнти не поспішали до її ресторану, а отже, на неї чекали величезні збитки.

- Можливо, тобі теж варто продати йому і свою частину? - несміливо запропонував Семен Миколайович. - Це шанс позбутися тягаря, поки ще пізно.

Але Ганна рішуче похитала головою. Продати ресторан - означало здатися, зрадити мрію, в яку вона вклала стільки душі.

- Я ще поборюся, - промовила вона, видавивши сумну посмішку.

У призначений час у дверях залу з'явився чоловік. Високий, трохи блідий, але з приємною зовнішністю, затьмареною лише хитруватим примруженням розумних очей. Дорогий костюм, що сидить на ньому як влитий, і блискучий годинник на зап'ясті свідчили про його достаток.

- Марк Ліберман, - представився він, простягнувши руку Ганні. - Сподіваюся, наша співпраця буде плідною.

Вона потиснула його руку, мимоволі зачепившись поглядом за акуратний манікюр. Загалом, він справляв враження проникливої та ділової людини, але щось у його манерах, якась невловима тінь нещирості в очах, будили в Ганні обережність.

- Рада познайомитися, Марку, - відповіла вона, намагаючись приховати свої сумніви. - Розкажіть, будь ласка, про ваші плани на майбутнє нашого ресторану.

Марк влаштувався навпроти Ганни, занепокоєно кинувши погляд на порожні столики й злегка пошарпані меблі.

- Я бачу потенціал у цьому місці, - почав він, задумливо покручуючи келих із водою. - Але йому потрібна свіжа кров, нові ідеї. Ганно, я ціную вашу думкою, як мого майбутнього партнера, і хотів би її дізнатися.

Ганна вічливо посміхнулася, стримуючи хвилювання. Вона розуміла, що ліричні розповіді про легенди і перекази навряд чи зацікавлять цього проникливого бізнесмена. І він, звісно ж, не повірить у містичний бік об'єкта, який збирається купити.

Хоча хто його знає, - промайнула в її голові зухвала думка, - раптом дзвін монет має надсилу, здатну розвіяти будь-які чари й перешкоди?

- Роботи попереду ще дуже багато. Будемо вирішувати завдання в міру їх надходження, і я впевнена, що в процесі співпраці ми знайдемо взаєморозуміння.

- Я готовий інвестувати, - продовжив він, спрямувавши на неї пронизливий погляд. - Вкласти сюди багато грошей. Мій інтерес - це заробіток. Як ви думаєте, що ми можемо отримати від цього ресторану?

Ганна переглянулася із Семеном Миколайовичем, розмірковуючи над тим, що Марк нічим не відрізняється від усіх тих, хто зазіхнув на красу цього об'єкта. Їй хотілося відповісти йому: "Майже зі стовідсотковою впевненістю можна стверджувати, що отримаєте одні проблеми", але вона промовчала.

- Я продаю бізнес, тому що зазнав у цьому невдачі, - сказав Семен Миколайович. - Сподіваюся, ви, молоді, розберетеся з цим швидше. А від себе додам, що Ганна - талановитий шеф-кухар і креативний керівник, але я не можу підтримати її ідеї фінансово. Упевнений, що ваша співпраця буде набагато результативнішою.

- Я в цьому не сумніваюся, - сказав Марк. - Ну що ж, якщо ви не проти, Ганно, ми з Семеном Миколайовичем перейдемо до оформлення угоди.

Ганна здивовано знизала плечима.

- Хіба вам потрібен мій дозвіл?

- Я хотів, щоб ти познайомилася з майбутнім партнером, перш ніж передам на свою частину всі права, - сказав Семен Миколайович.

Ганна посміхнулася йому теплою посмішкою.

- Спасибі вам, але після всього, що ви для мене зробили, навряд чи я можу бути настільки невдячною і примхливою, щоб стати перешкодою у вашому бажанні.

- Ну що ж, приємно було познайомитися, - сказав Марк і, поправляючи піджак, встав. - Я чекаю вас на вулиці, - звернувся він до літнього чоловіка.

- Добре, я приєднаюся до вас за хвилину, - сказав Семен Миколайович.

Коли Марк пішов, старий підвівся, підійшов до Ганни і, поклавши важку руку їй на плече, сказав:

- Якщо чесно, то я хотів віддати ресторан тобі, але побоявся, що самотужки ти не впораєшся, і він потягне тебе на дно. У цього товстосума точно є гроші, і це означає, що ти отримаєш можливість досягти успіху.

Міцно обійнявши чоловіка, Ганна з теплом промовила:

- Спасибі вам величезне. Я вам дуже вдячна за те, що ви повірили в мене.

Семен Петрович, не відриваючи захопленого погляду від залу ресторану, задумливо промовив:

- Але ж є в цьому місці щось особливе, чарівне... А коли я його купував, здається був зовсім іншою людиною! Гроші здавалися мені тоді важливішими понад усе. А тепер же я мрію лише про те, щоб примиритися з сином і бавитися з онуками цілими днями безперервно.

Вона зітхнула, переймаючись. В її душі щось здригнулося від цих слів. Вона теж страждала від докорів сумління за те, що відштовхнула Олега. Адже він зізнався їй у коханні... А вона обрала ресторан. Як би там не було, Ганна усвідомила, що зробила помилку. Вона не дала собі шансу на справжнє щастя, дозволивши страхам і невпевненості взяти гору.

Тепер же, змучена почуттям провини, вона не могла знайти собі місця. Образ Олега, сповнений ніжності та щирості, постійно переслідував її, а його слова любові луною бриніли у вухах. Апатія скувала її душу, немов морозний іній. Ніщо не могло запалити в ній іскру радості, натхнення. Кухня, що колись була для неї джерелом творчості та пристрасті, перетворилася на бездушний простір. Руки механічно виконували звичні дії, але в очах уже не було колишнього блиску.

Проте нове партнерство все змінило, вдихнувши життя в ресторан і перетворивши його на бурхливий казан енергії та смаку! Замовлення посипалися немов з рогу достатку, і за столиками дедалі частіше можна було побачити манірних представників вищого суспільства, спраглих скуштувати вишукані делікатеси.