Глава 32

Ганна проводила майстер-клас, ділячись секретами приготування вишуканих страв з тими, хто зумів подолати всі труднощі та дістатися до її кухні. Сьогодні на черзі був паштет з качиної печінки у винному желе. Однак рухи Ганни були механічними, а думки далеко від кулінарії. Вона з тривогою чекала, коли ж закінчиться черговий урок без ексцесів.

В минулий раз її учень, захопившись процесом, умудрився відрізати собі палець, який потім довелося шукати по всій кухні. Але це був далеко не перший випадок у низці незрозумілих збігів та неймовірних подій, які переслідували Ганну, мов злий рок. То в останній момент скасовувався банкет, то підводив постачальник продуктів, то траплялися інші, не менш досадні, казуси.

Одного разу їй навіть довелося гасити пожежу в ресторані, що виникла невідомо звідки. На щастя, ніхто не постраждав, але цей інцидент став ще одним цеглинкою в стіні невдачі, яка росла навколо Ганни. Неприємності змінювалися одна за одною. На кухні заводилися таргани, миші чи інші шкідники. Але варто було їй взятися за дезінсекцію, як шкідники безслідно зникали, мов розчиняючись у повітрі. В самий розпал приготування на кухні гасли лампочки, вимикалися електроприлади, занурюючи все в непроглядну темряву.

Атмосфера в ресторані ставала все більш гнітючою. Приємну прогулянку відвідувачів чаруючим лісом, що оточував ресторан, омрачали вигуки та крики через те, що хтось то й дело натикався на дикого звіра.

Ганна зробила ресторану чудову рекламу, і люди повалили натовпом. Але замість позитивних відгуків вона отримала шквал негативу. У соціальних мережах множилися гнівні відгуки, статті в газетах рясніли заголовками про події в її закладі. Між відвідувачами та персоналом спалахували конфлікти, що переростали в бійки, псування майна та травми. Ресторан, який колись був її мрією, перетворювався на кошмар. Вона чекала неприємностей звідусіль. Сьогодні їй, на своє велике полегшення, вдалося провести майстер-клас без проблем і тепло попрощатися з усіма.

Але взявшись за бухгалтерію в кінці місяця, вона з розчаруванням виявила, що ледве зводила кінці з кінцями. Незважаючи на скептицизм щодо забобонів, вона не могла не замислитися над попередженнями власника ресторану, Семена Миколайовича.

З впертістю, що межувала з одержимістю, вона намагалася вирішити будь-які проблеми, але чим більше сил вона витрачала, тим нерозв'язнішими вони ставали.

Ситуація погіршилася ще більше, коли Семен Миколайович заявив про свій намір остаточно вийти з справи та продати свою частку в ресторанному бізнесі. Ганна усвідомила, що їй належить змиритися з новим власником і його умовами, що, безсумнівно, додасть їй складнощів у роботі.

Цього разу вона вже не просто чула його нарікання про "проклятий" ресторан, якого треба терміново позбутися, а й у глибині душі розуміла і поділяла його відчай. Але здатися вона не була готова. У ній жевріла надія, що їй вдасться розгадати таємницю невдач, які переслідують ресторан.

Одного разу Ганна, не втримавшись, запитала Семена Миколайовича:

- Чи знаєте ви добре історію цього місця, або якісь інші подробиці?

Семен Миколайович знизав плечима, не маючи можливості дати точну відповідь.

- Мені відомо лише, що тут жила дочка великого поміщика, яка страждала від сухоти. Цей особняк, названий "Раєм Олени", щоб дарував їй надію на зцілення. І, як свідчить місцева легенда, диво справді сталося: у цих стінах Олена дивним чином одужала.

- Відтоді особняк багаторазово змінював господарів, - продовжив Семен Миколайович. - Його перебудовували, реставрували, але ні про які трагічні події тут, за чутками, не відомо, але домислів і вигадок вистачає.

Отримавши від замовниці чергове скасування банкету, Ганна з важким серцем вирушила на прогулянку. Нічна прохолода пестила обличчя, а місячне світло, відбиваючись у водній гладі, створювало мерехтливу доріжку. Було світло майже як удень. Ганна неспішно прогулювалася вздовж річки, насолоджуючись тишею і спокоєм. Раптом вона помітила на воді маленькі вогники, які, немов світлячки, пливли за течією.

Заінтригована, Ганна підійшла ближче і побачила групу дівчат, що стояли на березі. Вони пускали по воді віночки з квітів, прикрашені стрічками і свічками, тихо співали пісні, сміялися і весело перемовлялися.

Ганна заворожено дивилася на це чарівне видовище. Навколо панувала атмосфера казки, серце завмирало від захвату, проганяючи всі погані думки геть.

Несподівано одна з дівчат помітила Ганну і поманила її рукою. Ганна посміхнулася і, піддавшись пориву, підійшла до них. Чотири молоді красуні-студентки, ровесниці її доньки, привіталися з нею.

- Хочете з нами віночки попускати? Сьогодні блага ніч, - запропонувала одна з них.

Ганна здивувалася.

 - Але Івана Купала влітку святкують, - сказала вона, підозрюючи, що обряд дуже схожий.

- Ні, це ритуал "Повний Місяць", - пояснила білява дівчина на ім'я Рита, - Це час, коли місячна енергія особливо сильна, тому багато ритуалів можуть спрацювати саме в цю фазу місяця. Але взагалі ми зібралися, щоб зробити круті фоточки для інстаграму, - весело розсміялася вона.

Ганна посміхнулася, але її посмішка була натягнутою. Містична атмосфера цього місця вже давно вселяла їй неабияку тривогу. Задумливо дивлячись на вінок, що пливе за течією річки, Ганна запитала у дівчат: