Глава 29

Ще один тиждень пронісся вихором перед очима. Ресторан кипів справами, а Ганна металася між плануванням грандіозного відкриття і рутинною бухгалтерією. Почуття відчаю захлеснуло її, коли вона усвідомила, що відкладати відкриття не можна. Борги ресторану зростали, але Ганна не втрачала віри, бо знала, що "Затишок" має всі шанси стати рентабельним.

Але як же їй встигнути все?

Підбір персоналу став для неї справжнім випробуванням. Вона шукала не просто кваліфікованих кухарів та офіціантів, а людей, які поділяли б її філософію, любили свою справу і вміли створювати неповторну атмосферу затишку для гостей. На жаль, не всі були готові до довгої дороги на роботу, оскільки ресторан знаходився далеко від міста. А поки що Ганна не могла запропонувати їм по-справжньому привабливу зарплату.

Підготовка меню вимагала особливої ретельності. Смакові якості страв повинні були не тільки зачаровувати гурманів, а й приносити ресторану прибуток. Ганна ретельно продумала меню, з урахуванням сезонності продуктів, і особисто обдзвонила постачальників, домагаючись вигідних цін.

Ганна зробила ставку на охоплення широкої аудиторії, розмістивши рекламні оголошення в різних друкованих та інтернет-виданнях.

Паралельно тривав ребрендинг " Затишку". Ганна хотіла перетворити його не просто на ресторан, а на ідеальне місце для проведення весіль, банкетів, корпоративів та інших урочистостей. Вона продумала додаткові послуги для гостей: прогулянки на природі, майстер-класи, дегустації - все, що допомогло б зробити відпочинок незабутнім.

Чимало зусиль знадобилося і для створення нової атмосфери. Перебравши сотні варіантів, Ганна зупинилася на лаконічному і звучному імені "La Vie en Rose" - це класична французька фраза, що означає "життя в рожевому кольорі". Воно ідеально підходило для нового ресторану в стилі прованс, пронизаного атмосферою кохання і романтики.

Ганна з гіркотою усвідомлювала: все це вимагає не тільки часу, а й грошей, яких у неї, на жаль, було не так багато. Але вона не здавалася. Вірила, що в " Затишку" є шанс на нове життя.

Не гаючи часу, вона сама обдзвонила кілька івент-агентств і запропонувала свої послуги.

Роботи було дуже багато, а допомоги чекати було нізвідки. Ганна розраховувала тільки на свої сили. Втома давалася взнаки, але вона не дозволяла собі здатися, мотивована жагою до успіху.

Однак увесь тиждень її мучило одне: Олег не виходив на зв'язок. Ганна кілька разів телефонувала йому, але телефон був недоступний. Вона чекала його дзвінка, але марно.

Повідомлення, надіслане в надії на зустріч, залишилося без відповіді. Серце Ганни, охоплене тривогою, стискалося дедалі сильніше, передчуваючи гірку правду. А з кожним днем мовчання усвідомлення ставало дедалі яснішим: Олег не хотів її бачити.

Страждаючи від смутку про сказане і незроблене, вона зі смутком визнала свою помилку.

Вечір вона проводила на самоті на терасі ресторану, оточена тишею вечірнього лісу. Думки її кружляли навколо сказаного Громовим. Так, він обіцяв чекати її рішення, але, не отримавши бажаного відразу, просто зник. Ганна почувалася ошуканою. Але вона не була б собою, якби так легко змирилася з таким станом справ.

Охоплена бажанням розставити всі крапки над "i", вона викликала таксі й вирушила до будинку Громова. Нервуючи та хвилюючись, вона прокручувала в голові можливу розмову, але по прибуттю на неї чекало розчарування: будинок був занурений у темряву, жодного звуку, навіть звичного гавкоту вірного пса Мишка, який завжди шумно вітав гостей. Абсолютно збита з пантелику, Ганна запідозрила недобре. У голову закралася тривожна думка: а раптом він захворів? А може, сталося щось ще більш жахливе? Крижаний страх скував усе її нутро.

І тоді, не роздумуючи ні секунди, вона вирішила зателефонувати Ірині - єдиній людині, хто міг їй допомогти в цій ситуації. Але та теж не відповіла, і абсолютно виведена з себе тривогою Ганна попрямувала до будинку Ірини, який розташовувався по сусідству з будинком Громова.

У вікнах її будинку горіло світло, і Ганна з надією дізнатися хоч щось про Олега подзвонила в її двері.

Іра відчинила їй і через секунду щасливого здивування вигукнула:

- Ой, Аню! Як я рада тебе бачити! - і кинулася обіймати її.

Ганна стримано прийняла ці дружні обійми й, відсторонившись, промовила:

- Здрастуй, Ірочко. Вибач, що постукала до тебе в таку пізню годину, але я ось уже тиждень не можу з Олегом зв'язатися. Щойно була біля його будинку, але його немає. Я хвилююся, чи все з ним гаразд.

Іра стала похмурою і сумно зітхнула:

- Проходь, будь ласка, не стій на порозі! - вигукнула вона, схопивши Аню за руку й тягнучи її всередину.

Будинок, куди вони потрапили, нагадував собою будийський храм: замість стін його оточували витончені різьблені ширми, що відокремлювали різні зони. Під ногами Ані розстелялися товсті килимки, а повітря було наповнене ароматом пахощів.

Знявши туфлі, Аня ступила на килимок з очерету, відчувши під ногами прохолоду і шорсткість плетіння. Напівтемрява огортала простору кімнату, лише подекуди прорізана світлом свічок, розставлених у бронзових свічниках. У цьому приглушеному освітленні статуї Будди, виліплені з темного дерева, сяяли золотом і дорогоцінним камінням, немов небесні світила.