Глава 21

У думках Олега малювалася зворушлива картина: Ганна як завжди на кухні, її темне волосся прибране в пучок, на ній скромна сукня, а поверх неї - білосніжний фартух. Аромат свіжої випічки огортає весь будинок. Як він був би радий, якби сьогодні вона спекла для нього яблучний пиріг - такий самий, як пекла його мама, щедро додавши до нього масло й корицю. Він би із задоволенням поласував ним, але, як завжди, стримував себе, обмежуючись одним шматочком, щоб не звикати до простих радощів.

Але Ганна зникла з його життя, як вогник свічки на вітрі. Він відпустив її, бо іншого виходу не було.

Самотність огорнула його, наче морозний туман, коли він дістався до будинку. Припаркувавшись, він не міг одразу залишити машину, настільки сильно здавило йому груди тугою, немов невидима рука стискала його серце.

Спогад про поцілунок з Ганною знову захлеснув Олега, затягнувши його у свій чарівний вихор. Він марно намагався раціонально пояснити собі, чому саме ця проста жінка розбурхує його душу сильніше за будь-яку іншу. Що ж у ній такого, що він не може відвести від неї погляд? Чому він насилу мириться з її відмовою розділити з ним ніч?

Йому ставало дуже прикро від думки, що вона так легко відступила перед його запалом, залишивши його наодинці з суперечливими роздумами, що мучать душу. Адже він же розлучився, щоб послати всіх і вся під три чорти, знайти свободу думок, бажань і вчинків! Так чому ж він серйозно обмірковує, що Ганна пішла, тому що йому нічого їй запропонувати, крім однієї-єдиної ночі кохання?

І тут його осяяла дивна думка: він перебуває на межі найбезрозсуднішого вчинку у своєму житті - негайно пов'язати своє життя з тією, яку він знає всього кілька тижнів.

Громов перевів дух і звично закрився від своїх почуттів. Раптово йому стало ясно, що відбувається.  Ніхто і ніколи не піклувався про нього по-справжньому, і думка про це раніше просто не відвідувала його голову. З дитинства він був немов самотній острів, оточений океаном байдужості. Його батьки, заклопотані своїми турботами, не дарували йому ні любові, ні уваги. Вони вчили його, що сім'я - це команда, де кожен працює на загальне благо, а почуття і бажання - другорядні. Що він мав бути сильним, витривалим, готовим до самопожертви заради сім'ї та кар'єри. Ось чому з часом емоції йому почали здаватися чимось непотрібним, зайвим, що заважає досягненню цілей. І він жив так завжди, дотримуючись цих правил, не замислюючись про те, чого хоче його душа. Він придушував свої почуття, відмовлявся від своєї природи. Він став черствим, замкнутим, нездатним на душевну близькість.

Змирившись із волею батьків, він узяв за дружину Софію - дівчину, яка ідеально відповідала їхнім уявленням про "підходящу" партію. Неможливо було не захоплюватися її красою і бездоганним вихованням. Він мав співати оди щедрості та вдячності, адже йому подарували безтурботне дитинство, престижну освіту та мудрі поради.

Але за фасадом цієї ідеальної картини ховалася порожня чорна діра. Крижана пустеля замість палкого багаття кохання. Окремі спальні, де панувала тиша, а не шепіт пристрасних освідчень.  "Спільною темою" - не хвилюючі почуття, а бездушні цифри, що мерехтять у таблицях спільного майна. Його сімейне життя стало схожим на шлюб батьків, які й гадки не мали що таке справжнє кохання. І ось, нарешті, він вирвався з цієї крижаної безодні, з кайданів шлюбу без кохання, із золотої клітки, де його душа повільно вмирала.

Олег прокинувся, немов прокинувшись від довгого сну. Світ навколо нього, який раніше здавався сірим і позбавленим кольору, раптом змінився. Він побачив промінь світла, що пронизав темряву-Анну. Привабливу, ніжну. Справжню. У світі, де люди звикли ховати почуття під масками лицемірства, її відкрита міміка і неприховані емоції здалися йому яскравішими за феєрверк. В її очах він немов побачив відображення своєї душі, розгубленої та самотньої. Вона була зовсім поруч, але, здавалося, не бачила його, борсаючись у своїй власній "канаві» повній проблем і турбот.

Попри те, що вони були знайомі зовсім недавно, він уже не міг уявити своє життя без неї. Її присутність наповнювала домівку теплом і світлом, а спілкування з нею дарувало йому натхнення і сили. Він інстинктивно розумів, що їм потрібно бути разом. Неважливо, в якій якості: як друзі, як кохані, як однодумці. Головне - бути поруч.

Але Олег раптом зрозумів, що абсолютно безглуздо мчати зараз до неї додому і намагатися пояснити їй, що вона змінила його життя, і що він хоче ризикнути й хоч раз у житті дати волю почуттям любити й бути коханим. Розум підказував йому не поспішати. Не слід було тиснути на Анну і вимагати від неї негайної відповіді. Сьогоднішній поцілунок був незабутнім, але як виявилося, що вона готова до рішучого кроку в його палкі обійми. Та і йому потрібен час, щоб усе як слід обміркувати. Переконається у своїх почуттях до Ганни.

Олег вирішив, що для початку треба б позбавити її прекрасну голівку від проблем і неприємностей. Він мусив розвіяти всі хмари над її головою, допомогти їй знову знайти ясність погляду.  І лише тоді, коли вона буде готова до нових почуттів, він постане перед нею в новій якості. І, можливо, тоді, набравшись сміливості, він запросить її на побачення, і цього разу вона відповість йому омріяним "так".

Вранці наступного дня Громов вирушив до офісу. З найрішучішим настроєм він увійшов у свій просторий кабінет. Величезні вікна від підлоги до стелі відкривали панорамний вид на жваве місто. На столі з цінної породи дерева його, як завжди, зустрічало сімейне фото в вишуканій рамці. Йому варто було б замінити фотографію, наприклад, на фото сина. Але рука не підіймалася.

Громов рішуче сів за стіл, схопив телефон і набрав номер свого друга Андрія.

- Привіт, Андрію! Як справи? - бадьоро запитав він, намагаючись не видавати свого хвилювання, день був важкий.

- Здоров! Та нормально все, - відповів Андрій бадьоро. - Зараз якраз із твоїм питанням розбираюся. Помічник мій доповідає, що до чого. Щойно закінчу, одразу ж до тебе виїжджаю.