Глава 14

Вранці наступного дня Ганна збиралася на роботу з особливою ретельністю. Вона довго приводила до ладу волосся, уклавши його в зачіску, зробила легкий весняний макіяж і навіть дістала з шафи ошатну сукню ніжно-блакитного кольору, розшиту дрібним малюнком квіточок. Здавалося, сама весна увірвалася в її душу.

Усі ще спали. У квартирі було тихо. Ганна зазирнула до спальні доньки, і з любов'ю подивилася на неї. Добре, що Микита перестав ходити в університет, а значить Насті нічого іншого не залишалося, окрім як змиритися з цим розривом.

Ганна задумалася, чи варто ділитися з близькими новиною про роботу в Громова-старшого? Думка про бунт, який піднімуть домочадці, терзала її серце. Мати, безсумнівно, сприйме це в багнети, з обуренням згадуючи недавню образу. Настя ж, найімовірніше, змириться, але тінь невдоволення затьмарить її обличчя, і вона вимагатиме кинути роботу.

Ганна прикинула, що щедра зарплата Громова та підробіток на вихідних суттєво наблизить її до виплати боргу, до того ж і дасть змогу внести гроші за кредит вчасно, адже вона не витратить жодної копійки з відкладених на погашення кредиту, бо не просиджує час удома в пошуках роботи. Ні, поки що краще тримати рот на замку.

Прикривши двері, вона здригнулася від несподіванки. Перед нею, немов грізний вартовий, стояла мати.

— Куди це ти так вирядилася? — суворо запитала вона.

— І тобі доброго ранку, мамо. На роботу йду, — упевнено відповіла Ганна.

— І заради цього фарбуєш губи та надушуєшся своїми улюбленими парфумами? — з недовірою мовила мати.

— А що тут такого? Я працюю в дуже заможному будинку й маю виглядати відповідно, — стримано відповіла Ганна.

— Відповідно — так, але не як легковажна жінка, — різко відрізала мати. — Ну ж бо, зізнавайся: ти що, з цим багатієм зійшлася?

— З чого ти це взяла, мамо?

— Гриша вчора сказав, що собаку забрав той багатій, у якого ти працюєш. І чого це він раптом зійшов із небес та зробив такий щедрий жест? — примружилася мати. — Мабуть, під спідницю тобі лізе?

— Ой, мамо, не починай, будь ласка, — з досадою відмахнулася Ганна. — Де він — і де я? Дві паралельні реальності.

— Не вірю я тобі, — похмуро мовила мати. — Дивись мені, не накої дурниць.

— Та що ти таке кажеш? — обурилася Ганна. — Я вже доросла жінка й можу сама про себе подбати.

— Доню, послухай материнську пораду, — зітхнула Валентина Іванівна. — Заможний чоловік — це як лотерейний квиток: шанс виграти є, але він мізерний. А Гриша… — вона не договорила.

Ганна, мудро вирішивши не продовжувати суперечку, перебила:

— Добре, матусю, я тебе почула. Не хвилюйся, будь ласка. Для мене це лише робота. А тепер я справді спізнююся.

Валентина Іванівна різко підняла брову, похитала вказівним пальцем і прошипіла вслід доньці, яка вже вислизала за двері:

— Пам’ятай, доню: краще надійно, ніж потім лікті кусати.

Ганна, вийшовши з дому, побачила чорну машину, припарковану біля тротуару. Водій Громова, чоловік років п'ятдесяти з проникливим поглядом, уже чекав на неї. Ганна ввічливо привіталася і сіла на заднє сидіння машини. М'яка шкіра крісла обволікала її, даючи відчуття спокою і захищеності.

Весняне повітря, прохолодне і свіже, наповнювало салон машини, але не могло вгамувати хвилювання, що вирувало в її душі. Яскраві барви весни - блакитне небо, смарагдова трава, пишні крони дерев - проносилися повз, немов у калейдоскопі. Але Ганна не могла насолодитися їхньою красою. Думки її були зайняті майбутньою зустріччю.

Як Олег відреагує, побачивши її сьогодні? Чи не помилилася вона, вважаючи, що подобається йому? Подобається, як жінка?

Водій зупинився біля ґанку будинку Громова. Ганна вибралася з машини і, оминувши басейн і доглянутий міні-сад, обійшла будинок із заднього боку, щоб потрапити на кухню через задній вхід.

Штовхнувши скляні двері, вона увійшла всередину і побачила незнайому жінку у формі прибиральниці, яка згрібала сміття у великий чорний пакет.

- Здрастуйте, я Ганна, кухар Олега Громова, - представилася вона, намагаючись приховати раптове збентеження.

Жінка випросталася і обтрусила руки.

- А зрозуміло. Мене найняли прибирати тут. Як раз сказали, що кухар приїжджає рано, тому на кухні потрібно прибратися насамперед, - пояснила вона з легкою посмішкою.- Але я трохи спізнилася, бо орога сюди не близька.

- Все нормально не хвилюйтеся- сказала Ганна й озирнулася на всі боки. На кухонному острівці стояли тарілки з недоїдками, валялися порожні пляшки. Але серце її болісно стиснулося, коли вона помітила келих із недопитим червоним вином, на якому чітко виднівся слід від губної помади.

 Ганна похмуро почала збирати пляшки, намагаючись придушити думки, що терзали її. Вона перейшла Раптово її погляд упав на шовкові жіночі трусики, кинуті легковажно на підлозі, які підібрала прибиральниця і запихнула я пакет. Усі сумніви, що терзали її хвилину тому, миттєво розсіялися.

- Я тільки протру тут підлогу,- сказала прибиральниця.

- Так звісно, - тихо промовила Ганна. Вона випросталась, занурившись у роздуми.