Глава 12

Олег розгублено втупився у друга, який щойно переступив поріг його дому, обіймаючи двох юних красунь — ледь не ровесниць власних доньок.

— Ну що, Громов, як і обіцяв, я не сам, а з двома справжніми німфами! — урочисто проголосив Андрій, самовдоволено всміхаючись і притискаючи до себе двох молодих жінок. Ті кокетливо засміялися й охоче пригорнулися до нього.

— Дівчата, не гайте часу, — розпорядився він, розреготавшись. — Займіться цим похмурим холостяком. Розвійте його тугу, бо він тут зовсім здичавів у своїй самотності.

Красуні обмінялися швидкими поглядами й одразу підійшли ближче до напруженого Громова. Одна з них, сміливіша, простягнула руку й ковзнула пальцями по його волоссю.

Олег миттєво перехопив її зап’ясток і відступив на крок.

— Прошу, не треба, — сказав він рівно, без жодних пояснень.

Андрій насупився й різко перевів погляд на жінок.

— Так, дівчата, рушайте на кухню, — недбало кинув Андрій. — Налийте собі вина чи чогось іще, що знайдете. А ми тут поки поговоримо про свої, чоловічі справи.

Молоді жінки в коротких, звабливих спідницях слухняно подалися у вказаному напрямку. Олег, не приховуючи роздратування, пройшов до вітальні й важко опустився на диван.

— Ну що знову не так? — різко озвався Андрій, не стримуючи досади.

— Послухай, я ціную твоє бажання мене розважити, — спокійно, але твердо почав Олег. — Та ці дівчата надто молоді для мене. У нас різні інтереси, різні цінності. Мені це ніяково й нецікаво.

На обличчі Андрія промайнуло щире здивування.

— Та кинь, Олеже, ти надто зациклився на формальностях. З молодими завжди легко й весело. Вони дають відчуття життя, додають енергії. Тобі цього зараз якраз бракує.

Він дружньо ляснув Олега по плечу, намагаючись його підбадьорити.

— Тобі просто потрібно трохи розслабитися. Ти весь напружений, мов струна. Не ускладнюй — скажи краще: блондинка чи шатенка?

Він кивком указав у бік кухні, де біля острова стояли дві спокусливі красуні з пишними формами. Вони грайливо всміхалися Олегові, та він, здавалося, їх не помічав. Його погляд, згаслий і відсторонений, ковзнув повз них і зупинився на тому місці, де ще зовсім недавно стояла Ганна — немов наповнюючи простір світлом своєї променистої усмішки.

Громов дивився крізь жінок, наче крізь примари. І саме тоді його увагу привернув зарядний пристрій від телефону, залишений на столі. Ганна забула його.

«Цікаво, чим вона зараз зайнята? З ким проводить час? Чи є в неї хтось?» — несподівано подумав Олег, і ця думка болісно кольнула десь у грудях, викликавши незрозуміле хвилювання.

Андрій, помітивши відчужений вигляд друга, почав клацати пальцями перед його обличчям.

— Громов! Ти мене взагалі чуєш?

Олег ніби виринув із задуми.

— Що? Ти щось сказав?

— Кажу, якщо ці дівчата тобі не до вподоби, можемо поїхати в клуб, — насупившись, буркнув Андрій. — Там вибір на будь-який смак, як то кажуть.

— Андрюх, вибач, але в мене раптово з’явилася термінова справа, — Олег різко підвівся з дивана, немов остаточно прокинувшись. — Мені треба ненадовго відлучитися. А ти залишайся, розважайся.

Він швидко намацав на столі ключі від авто й підморгнув другові — надто бадьоро, як для людини, яка щойно щось вирішила.

Андрій здивовано подивився на Олега, який раптово пожвавився.

— Гей, зачекай, друже! Куди це ти зібрався?

Та Олег уже попрямував на кухню й висмикнув зарядний пристрій із розетки.

— Я швидко, не нудьгуй! — кинув він наостанок і вийшов із дому.