Глава 11

Олег важко піднявся з ліжка, почуваючись розбитим і млявим після буремних веселощів напередодні. Він насилу розплющив очі і подивився на годинник - невже вже майже обід?

Вчорашній вечір повільно спливав у пам'яті разом з уривками занадто відвертих діалогівв. Він уже був не юнаком, тож алкоголь більше не прощав легковажності. Чоловік прошаркав на кухню і налив собі склянку води, жадібно випив її.

Олег раптом зрозумів, що пропустив сніданок. Ганна, певно, поїхала у своїх справах, бо в будинку, як завжди, було тихо.

Громов вирішив, що слід зателефонувати їй і сказати, що сьогодні ввечері вона може бути вільною від роботи. Андрій пообіцяв приїхати до нього.

Олег неохоче уявив, як доведеться пояснювати Ганні присутність напівоголених красунь. Вона, напевно, відразу окине його осудливим поглядом і засудить зв’язок із молодими дівчатами. Він добре пам’ятав, як вона дивилася на його помічницю під час їхньої першої зустрічі — ніби за класикою корпоративних стосунків він неодмінно мав би зробити її коханкою.

Та річ була в тому, що за все життя він не дивився на жодну жінку, окрім своєї дружини. Ось такий він був — чи то вірний пес, чи повний ідіот.

Зараз йому зовсім не хотілося виглядати в очах Ганни старим розпусником. І тим більше — виправдовуватися перед нею.

Чоловік уже збирався піти до сауни у власному будинку, уявляючи аромат кедра й сподіваючись добряче розпаритися, щоб вигнати з тіла наслідки вчорашньої хмільної вечірки. Та його погляд зупинився на стрункій постаті Ганни. Вона впевнено й легко увійшла крізь широкі розсувні двері з боку саду, де під яскравим сонцем сяяв бірюзовий басейн.

Олег миттєво забув про свої плани й завмер. У її русі була природна грація, у вигинах тіла — спокійна жіночна зрілість, а в погляді читався досвід, що надавав їй особливого магнетизму. Коли вона помітила його, босоногого, на кухні, блакитні очі Ганни привітно блиснули.

— Добрий день, — привітала Ганна Олега й поставила на стільницю вазочку зі щойно зрізаними травами — черемшею, петрушкою та кропом. Поруч вона поставила ще одну вазу з весняними квітами.

— Ваш водій зранку відвіз мене на базар, — продовжила вона. — Я купила для вас гарні овочі, фрукти й м’ясо.
Після короткої паузи додала:
— Перепрошую, але я категорично відмовляюся готувати з продуктів, які ваш водій купує в дорогому супермаркеті.

— Отже, вирішили взяти все у свої руки? — запитав він із теплою усмішкою, щиро зрадівши її появі.

— Ви ж найняли мене, щоб я вас смачно годувала, — спокійно відповіла Ганна. — Продукти важливі. Ви мабудь голодні?

Вона чекала на відповідь.

Олег уже збирався заперечити й сказати, що не голодний, але шлунок зрадницьки заурчав, хоч апетиту після вчорашньої пиятики він не відчував. До того ж він помітив, що від учорашнього застілля не залишилося жодного сліду.

— Я дозволила собі трохи прибрати у вітальні й тут. Сподіваюся, ви не проти? — з легкою усмішкою запитала Ганна, простеживши за його поглядом.

— Ну, якщо це було за власним бажанням! — відгукнувся Олег і з вдячністю окинув поглядом бездоганно чисту кухню.

— До речі, водій сказав мені, що досі не вдалося знайти хорошу прибиральницю, — продовжила Ганна. — Я подумала, що можу впоратися з цією роботою, щоб не сидіти склавши руки між приготуванням сніданку та вечері. Так я зможу й швидше повернути вам борг.

Олег хотів було відмовити. Йому чомусь не хотілося бачити її в ролі прибиральниці. Він поважав Ганну, вважав її висококласною професіоналкою й не хотів зводити її статусну роль до хатньої роботи.

— Думаю, вам зовсім не обов’язково цим займатися, — м’якше відповів він. — Звісно, буду вдячний, якщо будете стежити за роботою персоналу — покоївки, садівника… навіть готовий доплатити за це. Але мені б не хотілося, щоб ви самі займалися прибиранням.

Ганна з розумінням знизала плечима.

— Добре, — спокійно мовила Ганна. — Просто мені здається, що ви трохи поквапилися, найнявши мене кухаркою за таку високу оплату. Прибирання — цілком гідна робота. Але я поважаю ваше рішення.

— Повірте, Ганно, — щиро відповів Олег. — Я платив би стільки ж будь-якому іншому професіоналу. Та навряд чи його компанія була б для мене настільки ж приємною, як ваша.

Щоки Ганни ледь почервоніли від натяку. Проте вона одразу згадала, чим завершилася їхня попередня розмова з подібним, на перший погляд, безневинним підтекстом. Ні, цього разу вона не дозволить собі піддатися.

Надягнувши ввічливу, майже бездоганну усмішку, Ганна запитала:

— То що б ви хотіли на обід?

Олег ледь насупився, вловивши зміну в її тоні. Розмова рішуче перейшла в суто професійне русло — ніби вона навмисне виставила між ними чітку межу, не залишаючи місця для двозначностей.

— Хм… можливо, якийсь легкий салат? — запропонував він.

— Прийнято, — відгукнулася Ганна. — Зроблю салат з авокадо й томатів чері з лимонно-оливковою заправкою. 

— Звучить смачно, — схвалив Олег.  — Але спершу я скористаюся сауною, а вже потім пообідаю. Поки що мене цілком влаштує якийсь освіжаючий напій.