Глава 10

Олег відчинив двері, привітно посміхаючись своєму найкращому другові Андрію. Перед ним стояв його ровесник чоловік, що мав чималу солідну фігуру людини, яка звикла до достатку. Його округле обличчя прикрашали пухкі щоки й подвійне підборіддя, що видавали любов до розкішної їжі. На маківці виднівся невеликий острівець рідкого сивого волосся, оточений широкою лисиною. Великий ніс із горбинкою і маленькі оченята надавали Андрієві хитрий вигляд.

Одягнений Андрій був у дорогий костюм. Шовкова сорочка визирала з-під жилета в тон костюма. На лацкані піджака красувався значок - знак чиновника високого рангу. Завершували вигляд Андрія лаковані туфлі та шкіряний портфель у руці.

Попри те, що його зовнішність могла ввести в оману, тепла усмішка та відкритий погляд, коли він побачив Олега, розкрили його справжню сутність.

Переступивши поріг нового будинку, Андрій захоплено присвиснув, оглядаючи просторе житло Громова. Інтер'єр вітальні втілював у собі істинно чоловічий стиль. Центральне місце займав великий шкіряний диван кольору кави з молоком. По обидва боки від нього стояли два масивні крісла того ж насиченого відтінку коричневого. Перед диваном розташовувався стильний дерев'яний журнальний столик із темного дерева з легкими потертостями, що надають йому шарму. Кам'яна підлога була вкрита щільним ворсистим синім килимом з вигадливим візерунком. Освітлення забезпечували кілька торшерів із важкими металевими абажурами, наповнюючи кімнату м'яким, приємним оку світлом. Великі чорно-білі фотографії в масивних дерев'яних рамах додавали простору брутального шарму. На полицях уздовж стіни були розставлені завойовані господарем у молодості спортивні кубки та інші трофеї.

— Затишний барліг, — сказав Андрій, заходячи до вітальні.

Олег із гордістю окинув поглядом свою нову вітальню й широко всміхнувся другові.

— А я не з порожніми руками, — додав він, підіймаючи пляшку дорогого коньяку, яку приніс, щоб відсвяткувати Олегове новосілля.

— Дякую, друже! — радісно відповів Олег, приймаючи з рук Андрія пляшку колекційного коньяку. — Чудовий вибір. Здається, це той самий коньяк, що ми куштували в ресторані на моєму дні народження кілька років тому?

— Я знав, що ти відмовлятимешся випити зі мною, посилаючись на здоровий спосіб життя та інші виправдання. Але цей напій тобі точно припаде до смаку.

— Розташовуйся, почувайся як удома. Зараз принесу келихи й закуску, — сказав господар і попрямував на кухню.

— Тут можна і в карти пограти, і сигару викурити, — вигукнув Андрій слідом за Олегом, плюхнувшись на розкішний диван і розслаблено розкинувши руки. Він закинув ногу на ногу й кинув на друга веселий погляд. — Чорт забирай, здається, я заздрю твоєму парубоцькому життю.

— Не розумію, чому, — озвався Олег, повертаючись до вітальні. — Ти ж, можна сказати, й так живеш на два доми.

— Дружина, коханка… Усе це рано чи пізно виснажує, — з ноткою роздратування відповів Андрій. — Обидві від мене постійно чогось хочуть. А ти тепер сам собі господар.

Олег зберігав незворушний спокій. Не реагуючи на слова друга, він методично відкрив пляшку, дзенькнувши фольгою, і неквапливо налив у два келихи бурштинову рідину з льодом. Лише коли впали останні краплі, він заговорив — усе тим самим рівним тоном:

— А я, знаєш, жодного разу не зрадив своїй дружині. Як то кажуть, свій термін відбув чесно.

Він ледь знизав плечима, ніби це було очевидно, й простягнув один із келихів Андрію. Його спокійна міміка й розмірені рухи різко контрастували з напруженим виглядом друга.

— Так, — кивнув Андрій. — Тобі хоч орден за терпіння давай.
Він усміхнувся й підморгнув Олегові.

— Зате тепер ти заживеш по-новому.

Андрій пожвавився і випрямив спину, його очі заблищали пустотливим вогником. Він грайливо ткнув Олега ліктем у бік:

— Коли тут двіж із дівчатами організуємо, а?

Олег лише посміхнувся у відповідь, похитавши головою з поблажливим виглядом.

— Та хоч завтра.

Андрій потер долоні, не стримуючи радісної усмішки. Його нетерплячі погляди забігали по сторонах.

— Ну нарешті відірвемося як нормальні мужики! - Він посунувся ближче і таємниче покосився до Олега. - Я дівчаток першокласних організую. Так тебе підбадьорять — забудеш Софію як страшний сон!

— Тобі не гірше за мене відомо, що моя дружина не дасть про себе забути, — зітхнувши, сказав Олег у відповідь на пропозицію Андрія.

Він розумів, що його давня дружба з Андрієм часом виходила за межі вечірок тільки для двох. Легке життя з коньяком, картами й випадковими зв'язками було для Андрія нормою його життя. Але Олег пам'ятав дані колись клятви вірності Софії. Хоч би як було важко, він вирішив зберігати подружню честь.

— Софія постійно дзвонить мені, — продовжив Олег, смакуючи пекучу рідину. — Вона ревнива до нестями, ти ж знаєш. Не може змиритися з тим, що я нарешті отримав можливість залишитися один після стількох років спільного життя. Переконує себе і мене, що розлучення своєрідна відпустка для нас обох. Але для мене це крапка.

Олег кинув погляд на друга, чекаючи на його розуміння і підтримку. Попри складний характер дружини, він не хотів псувати стосунки з нею, просто вважав за краще триматися осторонь.

— До всього ще й із сином посварився, — засмучено сказав Олег, зітхнувши. — Після переїзду наші стосунки зовсім зіпсувалися.

Друг дивився на Олега без розуміння. Для нього сім'я вже давно перестала бути пріоритетом. Кар'єра, дівчата, вечірки з друзями - ось що цікавило його набагато більше.

Андрій махнув рукою, розвалившись на дивані й сьорбнувши коньяку:

— Та плюнь ти на всю цю сімейну метушню! Хлопець дорослий зовсім, а ти з ним носишся як із маленьким.

— Але він мій єдиний син, — заперечив Олег. — Я хочу, щоб у нас із ним були нормальні стосунки, взаємна повага.

Олег засмучено похитав головою. З віком ставало дедалі складніше утримати міцні зв'язки з рідними. Вимушена самотність лякала його.