Глава 8

Олег ступив за поріг їдальні, широко відчинивши скляні крилаті двері. Його погляд одразу зупинився на бенкетному столі. Він не давав Ганні жодних вказівок щодо сніданку — лише зауважив, що із задоволенням скуштує все, що вона приготує. Та побачивши розмаїття страв, Олег не стримав здивованого посвисту: стіл був щедро заставлений. А Ганна, вбрана в білий кухарський костюм, саме заходила до зали, несучи ще дві страви, від яких у повітрі розливався спокусливий аромат.

— Доброго ранку, — привітно мовила Ганна. — Сподіваюся, ви неабияк зголодніли?

Олег відчув, що за тиждень немов призабув, який приголомшливий вплив справляє на нього її щира усмішка.

— Невже гадаєте, що я зможу самотужки впоратися з такою кількістю страв? —  здивовано промовив він, ледь ховаючи посмішку.

—  З'їсти все —  навряд, — погодилася Ганна і примружилася. — Але скуштувати — запросто. Ви ж не уточнили, які саме яєчні страви полюбляєте на сніданок, тож я вирішила організувати деякий вибір.

Вона відсунула йому стілець, запрошуючи сісти. Олег підкорився і, накинувши серветку на коліна, безтурботно всівся.

«Оце так підхід», — подумав Олег із ледь помітною усмішкою.

Ганна одразу почала ставити перед ним тарілки з різноманітними яєчними стравами: омлет з овочами, пишне суфле з рум'яною скоринкою, яйця пашот у вершковому соусі з сиром та інші апетитні яєчні страви.

— То з чого почнемо? — запитала Ганна, спершись об стіл і поглянувши на Олега. Той ковтнув слину і взяв виделку. Сьогодні його чекав, мабуть, найцікавіший сніданок за багато років.

Він оглянув різноманітні страви і вказав виделкою на одну незнайому:

– А це що?

– Фріттата – італійська запечена яєчня, – пояснила Ганна.
Олег придивився до рум'яного омлету, всередині якого були шматочки помідорів, грибів і кукурудзи.

– Виглядає немов міні-піца, – сказав Олег здивовано. – Я й не знав, що з яєць можна приготувати стільки різноманітних страв.

Він спробував фріттату. Ганна затамувала подих, чекаючи на його реакцію.

– Непогано, – схвалив Олег. – Сир просто тане у роті. А поєднання з грибами – чудове.

Ганна стримано усміхнулась.

– Але я стежу за фігурою і серйозно тренуюся, – додав Олег, окинувши поглядом свою мускулисту статуру. – Тож мені потрібно щось легше.

– Я це передбачила,– відгукнулась Ганна і подала тарілку. – Спробуйте білковий омлет і сирники з ягодами – малокалорійно, але ситно і смачно.

Олег схвально хмикнув і відламав шматочок сирника. Спробувавши, він з задоволенням відзначив:

– Ммм, неймовірні сирники!
Його обличчя світилося, очі виражали захват, бо він ледве стримувався, щоб не з'їсти все відразу.

– Приємного апетиту, – лагідно промовила вона, трохи нахиливши голову.

– Я залишила на столі блокнот і ручку, щоб ви могли записати, що вам сподобалося найбільше, – сказала Ганна бадьоро підморгнувши йому. – На кожній тарілці вказаний номер. Можливо, ми включимо те, що вам сподобається в постійне меню, – додала вона з легкою посмішкою.

Жінка вже збиралася йти на кухню, але Олег зупинив її:

– Ганно, будь ласка, не йдіть.

Зупигившись, вона здивовано підняла брову.

– Тут так багато смачної їжі, мені одному не впоратися. – Він стримано засміявся, намагаючись приховати свою зацікавленність в її товаристві.

– Можливо, ви складете мені компанію? – Він поглянув на неї з надією в очах.

— Але, Олеже, ви ж знаєте: спільні сніданки з хатньою робітницею — це дурний тон, – попередила вона його спокійно.

Олег одразу ж поправив її, зазираючи в її прекрасні очі:

– Ви не служниця, Ганно.

– Тоді хто ж я? – запитала Ганна, у куточках її губ грала розгубленна усмішка.

– Ви – прикраса цього будинку, – проголосив Олег, і слова легко злетіли з його губ. Причиною тому були її очі. Чорт забирай, він не міг відірвати від неї погляд. Її прекрасне обличчя, немов магніт, притягувало його. Зрозумівши, що Ганна може неправильно зрозуміти його слова, Олег продовжив:

- Мені якось незатишно снідати одному. Зрозумійте, я завжди снідав у колі сім'ї. Будь ласка, поснідайте зі мною, я був би вам дуже вдячний.

Посмішка Ганни поступово згасла, а на її обличчі з'явився вираз задумливості. Вона згадала про розлучення Олега і зрозуміла, що воно, ймовірно, сильно засмучує. Жінка з власного досвіду знала, як важко переживати розрив, коли на самоті тебе атакують похмурі думки і болючі спогади.

Зі співчуттям і розумінням дивлячись на Олега, Ганна кивнула і м'яко промовила:

- Звичайно, Олег. Я з радістю складу вам компанію! - Її голос був сповнений щирої теплоти та турботи.

Олег радісно посміхнувся, його очі засяяли. 

- Дякую, Ганна! Це саме те, що мені було потрібно! - Він не міг стримати свого хвилювання.

- Будь ласка, почувайтеся тут як вдома, - додав він з щирою посмішкою. - І форму на роботі зовсім не обовязково носити.