Глава 6

Змішані почуття тривоги й цікавості змусили її напружитися. «чому він тут?Це не моя справа», - вирішила вона, намагаючись придушити сплеск емоцій. Але тут же згадала про борг дочки за навчання. «А може, він саме через це завітав у цю глушину?» - осяяла її здогадка. 
Він справді помітив її, і сповільнивши крок, рішуче зупинився, немов очікуючи, нападе вона на нього, як дика кішка, чи ні. Але, переконавшись у тому, що вона не збирається атакувати його, він рішуче рушив до неї. Ганна завжди була прямолінійною і відвертою, і цього разу вона не збиралася відступати від своїх принципів. 
- Доброго дня, Ганно, - привітався він.

У роті в Ганни пересохло, коли вона згадала про суму, яку винна Олегу Громову.

- Не добрий, раз я бачу вас перед собою, - пиркнула вона. - Якщо ви приїхали розповісти мені про борг моєї доньки, то не переймайтеся. Я вже все знаю. І ось що я вам скажу, з боку вашого сина це було дуже низько! І явно демонструє його низький морально-етичний рівень, - з обуренням промовила Ганна. - Утім, чому дивуватися, схоже, що у вашій родині на тему совісті ніхто особливо не замислюється.

Ганна сердито примружила очі, висловлюючи своє невдоволення. Олег, розчаровано стиснувши губи, у відповідь на її погляд, здавалося, відчував неоднозначні почуття - і провину, і деяке здивування. Він глянув на неї так, немов розумів, що його поява викликає її роздратування, але не знав, як це виправити.

- Ганно, я розумію ваші почуття, але нам треба серйозно поговорити. Не могли б ми все обговорити не на вулиці, а де-небудь у спокійному місці? - чемно поцікавився Олег, намагаючись налагодити діалог і знайти спільне рішення.

Ганна зітхнула. Як їй хотілося послати його куди подалі, але ж вона заборгувала йому гроші. Вона ніколи не здавалася перед труднощами і завжди розраховувалася по рахунках. Усередині вона відчувала смуток й роздратування, але рішучість і зобов'язання впоратися з фінансовими проблемами перемогли.

- Ви здається, тут працюєте. Що скажете щодо чашечки кави в цьому ресторані? - поцікавився Олег, вказуючи на вивіску закладу, яка, на його думку, вочевидь перебільшувала статус закладу. Він запропонував це як альтернативу, щоб знайти спокійне місце для розмови.

- Якщо хочете справді смачну каву, то краще підемо до парку, - запропонувала Ганна. - Я знаю там одне чудове місце, де її готують просто відмінно!

Олег слухняно кивнув їй на знак згоди і натиснув кнопку на брелоку. Величезний чорний автомобіль негайно підкорився команді свого власника й активував сигналізацію.

Ганна привела Олега до яскравого фуд-трака - закусочної на колесах, який виділявся серед навколишнього ландшафту парку своїм стильним дизайном. Незважаючи на ранній час, від шанувальників кави не було відбою. Стояла ціла черга.

- Отже, чому надаєте перевагу: кава по-карибськи, німецьке гляссе, кава по-ірландськи, лате, капучино? Але попереджаю, що за версією справжніх кавоманів, тут готують найсмачнішу каву - з турки.

- Здається, ви досвідчений знавець злачних місць, - вимовив Олег усміхнувшись. - Я прихильник "чистокровного" експресо.

Жінка поблажливо знизала плечима.

- А я вважаю, що незважаючи на шляхетність і класичний статус експрессо, воно не приносить задоволення, скоріше, воно видається прісним і позбавленим будь-якого шарму.

Побачивши Ганну в черзі, одна з дівчат-продавчинь вийшла з трака і підійшла до Ганни.

- Ганно Павлівна! Шановна, чи можу я прийняти у вас замовлення просто зараз? Чого б ви хотіли сьогодні?

- Дякую, люба, - посміхнулася Ганна и зробила замовлення: єкспресо і для себе  звичайну воду.

- Тато сказав, що для вас напої завжди за рахунок закладу, - посміхнулася дівчина.

- Ну що ти, Наталю. Це зовсім зайве, - скромно відповіла Анна.

- Ганно Павлівна, Ви не уявляєте, як Ви нам допомогли! - вигукнула Наташа, її очі сяяли щирою вдячністю. Ваше нове меню напоїв - це просто порятунок для нашого кафе! Ми тепер ледве справляємося з напливом клієнтів, а ще минулого місяця думали про закриття. Ви - наша рятівниця!

- Ну що ти таке кажеш, мила, - спантеличено знизала плечима Анна. - Я нічого особливого не зробила. І платити все одно буду не я, а цей... - вона пильно і злегка глузливо глянула на Олега, - не молодий чоловік.

Олег насупився і примружив очі. Чому вона весь час намагалася підкреслити його вік?

Він дістав із гаманця купюру і з викликом вручив її дівчині:

- Ось, візьміть. Решту не треба.

Ганна пройшла до маленького столика просто на невеличкій галявині й граціозно сіла на лавку.

Вона відчула на собі його пронизливий зацікавлений погляд і злегка посміхнулася.

- Я пам'ятаю, ви розповідали, що працюєте кухарем, але я не підозрював, що ти такий професіонал у своїй справі, - сказав Олег.

- Ви не помилилися,- зітхнула Ганна, дивлячись у далечінь із виразом жалю в очах. - Я усього лише звичайний кухар, який гарує на чужій кухні з ранку до вечора.

Олегу принесли його каву. Запах здавався ароматним, немов вона приносила йому не просто напій, а цілий букет із кавових нот.

- Ну що ж убік усі банальності й ліричні відступи. Чи можу дізнатися, з чим завітали до мене?