Глава 6

Ганна відчула, як у неї пересохло в роті, щойно згадала, скільки винна Олегу Громову.

— Навряд чи його можна назвати добрим, якщо ви з’явилися переді мною,— сухо відповіла вона й одразу додала. — Якщо ви приїхали говорити про борг моєї доньки, можете не турбуватися. Мені все відомо. І скажу відверто: з боку вашого сина це було вкрай негідно й свідчить про його низькі моральні принципи, — з обуренням промовила Ганна. — Та, мабуть, дивуватися й не варто — виглядає так, ніби питання совісті у вашій родині ніколи не було пріоритетом.

Ганна сердито примружила очі, висловлюючи своє невдоволення. Олег, розчаровано стиснувши губи, у відповідь на її гострий погляд, здавалося, відчував неоднозначні почуття — і провину, і деяке здивування. Він глянув на неї так, немов розумів, що його поява викликає її роздратування, але не знав, як це виправити.

— Ганно, я розумію ваші почуття, але нам справді потрібно серйозно поговорити. Чи могли б ми обговорити все це не тут, а в якомусь зручному місці? — чемно поцікавився Олег, намагаючись налагодити діалог і знайти спільне рішення.

Ганна приречено зітхнула. Як їй хотілося послати його куди подалі, але ж вона заборгувала йому гроші. Вона ніколи не здавалася перед труднощами і завжди розраховувалася по рахунках. Усередині боролися смуток і роздратування, та прагнення вирішити фінансові проблеми перемогло.

— Ви здається, тут працюєте. — Як ви поставитеся до пропозиції випити філіжанку кави в цьому ресторані? — поцікавився Олег, вказуючи на вивіску закладу, яка, на його думку, вочевидь перебільшувала статус закладу. Він запропонував це як альтернативу, щоб знайти спокійне місце для розмови.

— Скажу, що то свинарник, а не ресторан. А якщо хочете справді смачну каву, то краще підемо до парку, — рішуче запропонувала Ганна. 

Олег слухняно кивнув їй на знак згоди і натиснув кнопку на брелоку. Величезний чорний автомобіль негайно підкорився команді свого власника й активував сигналізацію.

Ганна привела Олега до яскравого фуд-трака — кав’ярня на колесах, який виділявся серед навколишнього ландшафту парку своїм стильним дизайном. Незважаючи на ранній час, від шанувальників кави не було відбою. Стояла ціла черга.

— Отже, чому надаєте перевагу: кава по-карибськи, німецьке гляссе, кава по-ірландськи, лате, капучино? Але попереджаю, що за версією справжніх кавоманів, тут готують найсмачнішу каву — з турки.

— Здається, ви досвідчений знавець витончених напоїв, — вимовив Олег усміхнувшись. — Я прихильник "чистокровного" експресо.

Жінка поблажливо знизала плечима.

— А я вважаю, що незважаючи на шляхетність і класичний статус експрессо, воно не приносить задоволення, скоріше, воно видається прісним і позбавленим будь-якого шарму.

Олегові здалося, що йшлося зовсім не про каву.

Побачивши Ганну в черзі, одна з дівчат-продавчинь вийшла з трака і підійшла до Ганни.

— Ганно Павлівна! Шановна, чи можу я прийняти у вас замовлення просто зараз? Чого б ви хотіли сьогодні?

— Дякую, люба, — посміхнулася Ганна и зробила замовлення: єкспресо і для себе  склянку води.

— Тато сказав, що для вас напої завжди за рахунок закладу, — посміхнулася дівчина.

— Ну що ти, Наталю. Це зовсім зайве, — скромно відповіла Ганна.

— Ганно Павлівна, Ви не уявляєте, як Ви нам допомогли! — вигукнула дівчина, її очі сяяли щирою вдячністю. Ваше нове меню напоїв — це просто порятунок для нашого кафе! Ми тепер ледве справляємося з напливом клієнтів, а ще минулого місяця думали про закриття. Ви — наша рятівниця!

— Ну що ти таке кажеш, мила, — спантеличено знизала плечима Ганна. — Я нічого особливого не зробила. І платити все одно буду не я, а цей... — вона пильно і злегка глузливо глянула на Олега, — поважний, та вже далеко не юний пан.

Олег насупився і примружив очі. Чому вона весь час намагалася підкреслити його вік?

Він дістав із гаманця купюру і трохи роздратовано вручив її дівчині:

— Ось, візьміть. Решту не треба.

Ганна пройшла до маленького столика, що стояв просто посеред галявини й граціозно сіла на лавку.

Вона відчула на собі його пронизливий зацікавлений погляд і злегка посміхнулася.

— Я пам’ятаю, ви розповідали, що працюєте кухарем, але не здогадувався, що ви настільки професійні у своїй справі, — мовив Олег із захопленням.

— Ви не помилилися,— зітхнула Ганна, втупившись у далечінь із жалем. — Я всього лише майстриня казанів та міксерів, що гарує на чужій кухні з ранку до вечора.

Олегу принесли його каву. Запах потягся до носа приємним ароматом, немов вона приносила йому не просто напій, а цілий букет із кавових нот.

— Ну що ж убік усі банальності й ліричні відступи. Чи можу дізнатися, з чим завітали до мене?

ВІн кілька секунд просто дивився на неї.

— Я прийшов, щоб вибачитися і порозумітися з вами, — промовив Олег. — Я готовий зробити все можливе, щоб виправити помилку свого сина і загладити його провину, — твердо сказав він, дивлячись на Ганну з надією, що вона зрозуміє.

 Він зітхнув трохи розгублено.