Глава 4

Настя провела під замком у своїй кімнаті вже кілька днів, занурившись у безодню відчаю. Увесь цей час вона невтішно ридала, навідріз відмовляючись бачитися з ким-небудь і навіть чути про необхідність йти в університет. Анна, збираючись на роботу, з тривогою в душі звернулася до Валентини Іванівни:

- Мамо, що ж нам робити? Настя пропускає заняття, але ж їй не можна прогулювати. Вона з такими труднощами вступила на бюджетне відділення, - схвильовано говорила Анна.

Літня жінка лише безпорадно розвела руками:

- Що я можу вдіяти? Вона замкнулася в кімнаті й відмовляється виходити. Навіть від своїх улюблених млинців із вишневим варенням відмовилася. А ти весь час на роботі, - із сумом у голосі промовила вона.

Ганна важко зітхнула і, підійшовши до дверей спальні доньки, обережно постукала.

- Настуню, рідна моя, відчини двері, - ласкаво попросила вона, але у відповідь почула лише тишу.

Жінка притулилася вухом до дверей, прислухаючись. У кімнаті доньки панувала гробова тиша. Серце Анни стиснулося від болю. Вона не знала, що робити. Як допомогти своїй доньці, як витягнути її з цього стану?

Ганна знову постукала, цього разу наполегливіше.

Валентина Іванівна знову безпорадно знизала плечима, висловлюючи щирий жаль, ніби мовчки кажучи доньці: "Бачиш, я тобі казала".

Ганна вирішила спробувати ще раз достукатися до улюбленої доньки. У них завжди було повне взаєморозуміння і довіра. Можливо, Настя її послухає.

- Будь ласка, не відгороджуйся від нас,- ласкаво покликала Ганна, але безрезультатно. - Донечко, ми тривожимося за тебе. Так просто не може більше тривати, нам час поговорити про це, - промовила вона, сподіваючись, що Настя почує її слова і відчинить двері.

Замок клацнув, і двері повільно відчинилися. Ганна не поспішаючи увійшла в кімнату доньки. Попри те, що ранок уже настав, штори на вікнах були щільно закриті. Одяг був розкиданий всюди, а дочка лежала на ліжку обличчям до стіни. Ганна повільно опустилася на край ліжка і ніжно погладила доньку по спині. У її материнському серці вирували болісні почуття, але вона знала, що зараз нічого змінити не можна.

Анна сіла на край ліжка і ніжно погладила доньку по спині. Її материнське серце розривалося від болю, але що вона могла вдіяти.

- Пам'ятаєш, що ти сказала мені, коли твій тато мене зрадив? - з ніжністю запитала Ганна. Донька лише зітхнула від сліз. - Я завжди буду поруч. Разом ми подолаємо будь-які труднощі.

Настя кинулася в обійми матері, стискаючись у них зі знемогою.

- Мамо, чому мені так боляче? - прошепотіла вона крізь сльози.

- Мила моя, цей біль мине, - сказала Ганна, обіймаючи Настю міцніше. - Залишиться тільки гіркий досвід, але він лише навчить тебе цінувати справжнє кохання, коли ти його зустрінеш.

- Я більше не хочу кохати.

- Розумію, моя люба, - відповіла Ганна, торкаючись долонею обличчя доньки. - Іноді біль стає таким сильним, що здається, ніби серце перестане битися. Але з плином часу рани затягуються, і ти знову відчуєш, як у твоєму серці оселяється тепло надії. Ти сильна, Настя, і впораєшся з цим. Я завжди тут, щоб підтримати тебе. Солоденька моя, ти маєш повернутися до навчання. Твоє майбутнє у твоїх руках. Пам'ятай, що ти - першокурсниця найкращого вишу в країні.

- Я не можу, мамо, - похитала головою Настя.

- Чому ти не можеш?

- Тому що все, що я хочу зараз - це просто бути поруч із тобою, мамо, - сказала Настя, відводячи погляд.

Ганна зітхнула й обійняла доньку.

- Я розумію, мила. Розрив стосунків - це завжди боляче. Але ти молода, розумна і талановита. Усе життя попереду. Не варто його марнувати на смуток і жаль.

Настя мовчала, дивлячись у підлогу і кусаючи губи.

- Послухай, а давай сьогодні відвернутися від сумних думок? - м'яко запропонувала Ганна. - Увечері приготуємо що-небудь смачне, подивимося гарний фільм, а завтра ти візьмешся за навчання.

Ганна поцілувала доньку в лоб.

- Маленькими кроками, не поспішаючи. Добре?

- Мамо, я більше не піду в університет, - тихо сказала Настя.

Ганна здивовано підняла брови:

- Це ще чому?

Настя винувато опустила очі:

- Мамо, я знаю, що ти будеш сварити мене... Я щось дуже достойне... Але я справді думала, що він кохає мене...

Ганна напружилася - невже дочка вагітна від цього негідника? Тільки цього не вистачало. Вони й так ледь зводять кінці з кінцями.

- Я не вступила в універ на бюджет. Мені балів не вистачило, - розридалася Настя. - Нікіта сказав вступай на контракт і сам заплатив за перше півріччя...

Коли до Ганни дійшли слова доньки і сенс того, що майбутнє доньки схоже раптово розсипалося в попіл, вона смертельно зблідла. Це був удар, до якого вона абсолютно не була готова. Страх, стурбованість і розчарування змішалися в її серці, залишаючи її безмовною на мить. Вона скрушно похитала головою.

- Господи! І що ти думала, коли взяла такі гроші в чужої людини, навіть не порадившись зі мною? - вигукнула мати.