Розділ 8

Мій сусід, не кажучи ні слова, виносить мене з клубу і зі мною на руках прямує кудись  непримітною доріжкою. У темряві її взагалі погано видно.

Капець, - думаю я. - Приїхали.

- Постав мене, будь ласка, - намагаюся вирватися.

- Ще хвилинка і поставлю, - не відриваючи очей від дороги, вимовив сусід.

- Добре, - тільки й зітхаю я, заплющуючі очі.

Я від сьогоднішніх вражень і боротьби з ненормальним чоловіком так втомилася. А на руках у сусіда так приємно. Смачно пахне звична вже туалетна вода, розмірене погойдування тіла при ході. Здається, що я очі на хвилинку заплющила, а навколо вже світати почало.

- Прокидайся, соня. Всю красу проспиш, - каже сусід, у якого на руках я спала калачиком. Чомусь ми з ним зараз знаходимося на пляжі.

Дивлюся, куди він показує рукою, і бачу чудову за своєю красою картину. Червоно-помаранчевий диск сонця несміливо визирає з-за синіючої гладі моря. Золота доріжка променів, перестрибуючи хвилі, прудко біжить назустріч з нами. І ось уже маленький блискучий промінчик, діставшись до обличчя, змушує очі вдоволено мружитися.

- Дякую, - я тихо повертаюся до сусіда.

Він нічого не відповідає. Бере моє обличчя двома руками і ніжно торкається до губ. Несміливо перевіряє, як я відреагую на його вчинок. А я завмираю від його дотиків, від несподіванки, від значущості моменту.

Сусід відхиляється і притискає мене до себе.

- Чому ти? Ось чому? - пошепки питає немов у себе самого.

- Просто я класна, - я широко посміхаюся.

Він починає сміятися. Ще пару жартів і повітря навколо нас просто здригається від реготу. Пересміявшись, ми лежимо на білому холодному піску і дивимося в блакитну височінь над нами. Думок в голові зовсім не залишається. Здається, що зараз я вся зіткана з емоцій. І я вдячно вбираю в себе все те, що мене оточує: дзвінке повітря, пронизане золотистими сонячними променями, ріжучу своїм чистим відтінком блакить ранкового неба, освіжаючий запах прокидаючогося моря, що змішується з легким деревно-мускусним ароматом сусіда.

- Пішли купатися, - акуратно тягне мене за руку сусід.

Я сідаю на піску, все ще прикриваючи очі, мружусь на сонці. Чоловік тим часом швидко скидає одяг, залишаючись в одних плавках, і стрімко біжить до води. Стикаючись з водою, здіймає навколо себе цілу хмару сріблястих іскор. Мені раптово теж хочеться опинитися в теплій ранкової воді. Я скидаю плаття і залишаюся в білизні. Шкода, тільки що купальника з собою у мене немає. Але я ж не на пляж вчора збиралася.

Здіймаючи хмару алмазних бризок, врізаюсяя в синю товщу води. Добігаю до сусіда, гостинно розкинувшого руки і безсоромно ухиляюся від обіймів. Зачерпую в долоньки води і плескаю на нього. Він в боргу не залишається, і незабаром ми на якийсь час залишаємося в сріблястому хмарі водяних відблисків.

Вдосталь наплескавшись, вирішуємо все-таки вийти на берег і, важко дихаючи, лягаємо на білий пісок, який тут же прилипає до наших мокрих тіл. Знову погляди відлітають в небо. Не думала, однак, що з чоловіком може бути так добре просто лежати і мовчати. Але довго мовчати моя жіноча натура не може.

- Як тебе звати? - питаю, розуміючи, що весь цей час я навіть імені його не знала.

- Кирило, - спокійно відповідає мій сусід.

- А мене... - відкриваюся я.

- Яна, - перебиває мене Кирило.

- Звідки ти... - я навіть піднімають на лікті, - знаєш, як мене звуть?

- Валіза. Пам'ятаєш? - куточками очей сміється він.

І мені стає так соромно. І про що я тільки думала тоді? Зла на весь світ, ображена жінка.

- Вибач, - шепочу я. - Я не хотіла. Просто мене образив один...

- Козел. Я вже зрозумів, - серйозно каже Кирило. - Але я не він.

- Можливо, - я не бачу приводу брехати. - Я тебе не знаю.

- Можеш спробувати, - тихо говорить Кирило. Тепер уже він підводиться на лікті, заглядаючи мені в очі.

- Ні. Вибач. Я так не можу, - качаю головою я. - Ми можемо просто добре провести час. Курортний роман і все таке. Але це буде несерйозно.

- Це несерйозно, - стиха луною вторить Кирило.

- Тобі підходить? - допитуюсь я.

-Як захочеш, - відповідає мій співрозмовник, відводячи погляд убік. Мені здалося, чи там промайнув смуток? - Ти тут одна?

- Так, подруга не змогла приїхати. А ти?

- Поки так. А там подивимося, - знехотя відповідає він.

І я вперше не хочу лізти з питаннями. Це ж курортний роман. Навіть, якщо до нього хтось приїде, це буде вже точно після мого від'їзду. Я просто добре проведу час, повернуся в своє місто і обов'язково його забуду. Максимум, буду згадувати про добре проведений час, але точно не про чоловіка як такого.

Цілий день ми дійсно проводимо разом. Постояльці готелю, які звикли бачити нас лаючимися, роблять круглі очі і довго здивовано дивляться нам услід.

А наступного ранку, підхопивши мій килимок для йоги, Кирило витягує мене з номера. Ми разом йдемо на пляж. Я залишаюся на березі розтягуватися, а він раз по раз пробігає повз. Ми перекидаємося жартами і випадково зачіпаємо один одного. Після всього ми довго і весело хлюпочемося в прозорій морській воді, періодично ніжно цілуючись.

День непомітно пролітає повз нас. Я забуваю подзвонити подрузі, забуваю зайти в соц.мережи, та я й поїсти б забувала, якби не голодний чоловік, який тягнув мене пообідати.

Увечері ми разом збиралися ще раз сходити в клуб, але тільки вже без текіли. По дорозі ми цілуємося усюди - перед дверима номера, в ліфті, в холі готелю. Нарешті ми виходимо на вулицю. І я згадую, що забула телефон.

- Почекай мене, я швидко, - залишаю на губах чоловіка ледь відчутний ніжний слід.

Він киває і залишається внизу, а я піднімаюся в номер. Беру телефон, виглядаю з балкону, щоб ще раз помилуватися тим, хто дістався мені у тимчасове користування, і завмираю.

До Кирила на всіх парах підлітає якась ефектна брюнетка і з вереском кидається на шию. Чоловік зовні дуже радий її появі - посміхається, обіймає, гладить по волоссю.