Розділ 7

Я лаялася про себе усіма словами обсценної лексики, які я тільки знала. Моя вчителька з мови напевно була б рада тому, скільки синонімів я примудрилася знайти одному тільки слову «ідіот». А вже скільки порівнянь я згадала, так взагалі не перелічити! Під кінець я вже стала нагадувати собі базарну бабу і вирішила не мучити голову, а просто випити все ж одну стопку текіли, яку так і не випила.

Неподалік від готелю виявився нічний клуб. До відкриття ще залишалося небагато часу, але мене чомусь ніхто не зупинив на вході. Чи то моїм виразом обличчя можна було зараз горіхи колоти, чи то охоронець кудись відійшов. У будь-якому випадку я просто спустилася вниз і сіла за бар.

Люб’язний бармен-іспанець підсунув мені пиво, але я заперечливо похитала головою.

 - Горілка? - запитав він міжнародною мовою.

- Ні, текіла, - тицьнула пальчиком пляшку, що стояла прямо за ним.

- Ноу проблем, діа, - заворожуюче легкими рухами напій переміщався з однієї ємності в іншу.

Бармен насипав мені солі і простягнув лимон. Я спробувала сіль на смак і потім спробувала зробити маленький ковток палючого напою. В горло ця бридка текіла мені ніяк не хотіла йти, і я почала голосно кашляти. Через дві хвилини я заспокоїлася і закусила лимоном. Але тієї кількості алкоголю, яка спочатку потрапила до мене, мені, виявляється, більше, ніж достатньо.

Я навіть не помітила, як клуб наповнився людьми. Потім тільки я зрозуміла, що я вже танцюю поруч з дівчатами на сцені. Роздягатися, звісно, я не збиралася, так просто потанцювати вийшла. Але якийсь п'яний пузатий чоловік старший за п'ятдесят уявив себе невідомо ким і почав мене за ногу до себе тягнути.

Я спочатку розгубилася і свою туфельку у нього в руці залишила. Ні дати, ні взяти Попелюшка. А потім жахнулася. Тільки злізти хотіла, як чоловік до мене знову руки простягає. Я зблідла, почервоніла і знову зблідла. Краєм вуха чую, що він там щось вульгарне вигукує. Намагаюся зі сцени злізти, але не тут-то було. Цей старий пень щиколотки мої обхопив і до себе тягне. Я закричала. Спробувала його відштовхнути, але він важкий виявився гад.

Раптом цей важкий пузатий мішок відлітає від мене немов пушинка. Пролетів ще метри зо два та впав. А мене хтось акуратно за руку вниз зі сцени потягнув.

Я навіть подивитися на свого рятівника боялася. Він мене обняв і заспокійливо по спині гладити почав. А потім мені навіть дивитися не потрібно було хто він. Я і так все зрозуміла. По запаху.

- Ходімо звідси, - шепнув мені на вухо мій знайомий-тире-сусід і на руки мене підхопив.

Йдемо ми по клубу, а люди навколо розступаються і плескають. Вони б ще «гірко» кричати почали. Але добре, що до цього ніхто не додумався.

- І куди ми? - несміливо запитую, все ще перебуваючи на руках у сусіда.