Розділ 1

- Ти де? - я в сотий раз оглядаю довгу змійку черги. - Ти вже мала б встигнути!

- Вибач, люба. Я встигла, але не до тебе, - пролунав у трубці сумний голос подруги.

- Що значить не до мене? Ксюха, літак скоро вилітає! - я навіть притупнула від обурення.

- Зая, не зможу я до тебе - ні прийти, ні прибігти, ні приїхати. Ян, я в машині швидкої допомоги, - скоромовкою випалила вона. - Я руку зламала, коли по сходах спускалася.

Світ ніби впав важкої хмарою прямо мені на голову. Ми з Ксюшею готувалися до цієї поїздки давно, все ретельно розпланували, а тепер ...

- Що ж мені робити? - моє розгублене питання зависло в повітрі.

- Їхати, звичайно, - твердо сказала подруга. - Відпочинь за нас двох. Давай там погуляй. І подзвони, як приземлишся.

Так почалася моя довгоочікувана відпустка в казковій Барселоні. Взагалі-то вона повинна була стати для нас з Ксюхою виїзним дівичником. Спочатку ми збиралися поїхати на липневі сім днів втрьох: Ксюха, я і мій хлопець. Але мій, зараз вже колишній, хлопець виявився повним козлом. І в той момент, коли я застукала його в нашому ліжку з професійною масажисткою Жанночкою, яка приходила робити масаж моєму (вже колишньому) футболістові, я зрозуміла, що в Барселону з Ксюхою ми полетимо удвох.

А ось зараз з'ясовується, що в цій поїздці я взагалі залишаюся одна. Так чому б це не почати відзначати цю сумну подію прямо в літаку.

Після третього ковтка шампанського стюардеса запитала, чи все у мене в порядку. Я тільки мовчки похитала головою, все в порядку було б, якби вона випила зі мною.

- Давайте я з Вами вип'ю, - запропонував приємний чоловічий голос збоку.

Я що сказала це вголос?

- Ні дякую. Я з чоловіками не п'ю, - я гордо відвернулася до вікна.

Тому, що вони козли, - додала подумки.

Треба ж, виявляється, за весь час польоту я взагалі не звернула ніякої уваги на свого сусіда. Можливо тому, що відтепер я на всіх осіб чоловічої статі буду дивитися, як на потенційних зрадників. Пам'ятаєте, як в «Мадагаскарі» Алекс бачив замість тварин стейки, так ось і я з учорашнього дня абсолютно не бачу цих тестостеронових носіїв інакше, ніж відмінний від нас, жінок, набір хромосом.

- Феміністка? - ввічливо поцікавився красунчик.

- Я б відповіла Вам в риму, але боюся для леді такі слова неприйнятні, - буркнула я і знову втупилася в білу подушку пухнастих хмар, даючи зрозуміти, що розмова закінчена.

Я взагалі ніколи не п'ю. Алкоголь для мене неприйнятний. Точніше мій організм його взагалі ніяк не сприймає. Але зараз була така ситуація, що хотілося повністю відключити голову. Від одного келиха шампанського я просто попливла.

До кінця польоту мені стало так добре, що я майже забула про те, що мене недавно кинули. Коли сумувати, якщо світ навколо сяє сліпучими фарбами? Ах, чорт, це не світ, це я перед будинком Гауді чомусь зависла.

Чому таксі так голосно сигналить? Це мені так активно махає водій?

Ніхт ферштейен. Блін, не та мова. А іспанську-то я чомусь не знаю. Чесно кажучи, я не знаю жодної чужої. Але в моїй професії це не перешкода. Мені і рідної досить. Як там у нас кажуть? Язик до Києва доведе? А мій і до Барселони зможе.

Точно, а таксі-то моє, виявляється. Я ж з аеропорту в готель їду. Таксист вирішив мене якимись туристичними шляхами повезти. І тепер намагається щось цікаве, мабуть, розповісти, живо жестикулюючи. Шкода, що я його не розумію. Хоча чому шкода? Я ж сюди не туристом приїхала. А на сонечку полежати і на дискотеках відірватися. Голову провітрити, відпочити і з думок гада одного симпатичного викинути.

Їсти хочеться? Ні. Але речі треба залишити.

Тичу водієві під ніс телефоном з адресою готелю на букінг. Він у відповідь заливається скоромовкою на сексуальній мові гарячих іспанських мачо.

- Помовч, - кажу я йому мовою соловейка в  темнім гаї. І додаю мовою Бенджаміна Франкліна, - Гоу ту зе Хоутел.

- Так, якого фіга? - обурююся я, намагаючись заштовхати в ліфт свій чемодан. - Ви мене що переслідуєте? Або я у Вас, може, навушники вкрала? - намагаюся сфокусуватися на тому самому красунчику з літака. - Але ж ні, це мої, - бубоню собі під ніс, витягаючи з кишені білі довгі нитки.

- А мені здається, що це Ви мене переслідуєте, - посміхається чоловік, допомагаючи мені з моєю нелегкою ношею. - Ось навіть поверх мій вибрали.

- Ну вже ні, це мій поверх, - обурююся я. - А поїдьте-ка ви далі, - швидко вискакую з ліфта, натискаючи на всі підряд кнопки.

В зачиняючіся двері видно отетерівшого чоловіка і мою валізу. Блііін! МОЯ ВАЛІЗА !!!

Що за день такий ?!

Уже в номері дзвоню на ресепшен, щоб врятували мій катаючийся по всіх поверхах багаж. Тільки кладу трубку, як чую стукіт у двері.

- Треба ж які оперативні, - задоволенно посміхаюся я і п'яненькою ходою вальсую до дверей.

Відкриваю двері, і радість мою як рукою зняло.

- Знову ти приперся? - обурююся я новому сьогоднішньому знайомому.

- Ми на «ти» начебто не переходили, - спокійно відповідає він.

- Вибачте. Знову Ви приперЛИСЯ, - виділяю я інтонацією.

- Ну, що ж відразу «приперлися» ?! - продовжує нудити мій візаві.

- Добре. ПрийшЛИ, припхаЛИСЯ, заявиЛИСЯ, завітаЛИ, нагрянуЛИ, пришкандибаЛИ. ВибирайТЕ, - нахабно посміхаюся на всі тридцять два.

- Ну, знаєте, Ваш багатий словниковий запас я вже встиг оцінити, так само як і Вашу невдячність, - він вказує рукою на мою валізу, що стоїть поряд із ним.

Спасибі скажу, коли двері закривати буду. Хто його зна, мало чого він тут домагається.

Я мовчки тягнуся до валізи. У мене це, звичайно, так собі виходить. Подумаєш, шампанське. Скільки його там було ?! Хоча мені, звичайно, і тієї краплі навіть з головою досить.

Чоловік навпаки (а я навіть не розглядаю його, навіщо? Вони для мене зараз все однакові) вибухає, по-своєму трактуючи мою мовчазну поведінку.