Перша та остання

Народилося собі цуценя. Таке грайливе, таке щасливе. Незважаючи на те, що було безхатнім. Його мама була дворовою собакою, вона піклувалася про своє цуценя. Пригортала до себе у холодні зимові ночі. Закривала тілом, коли хтось із людей хотів завдати шкоди.

Жили вони на фермі. Господар цієї ферми кидав їм кісточки, щоб ті зовсім не загинули з голоду. Але одного разу син фермера захотів погратися з цуциком. Він відніс маленьку собачку за сарай та почав бити її палицею. Цуцикові було боляче, воно не розуміло, що відбувається, бо завжди довіряло господарю ферми та його дітям, адже вони давали їм із мамою їжу. Не може ж людина, що його годує, завдати шкоди? Син фермера сказав, що це просто така гра і йому нема за що турбуватися. І з того часу син фермера часто забирав цуценя та бив його палицею.

Так минуло декілька місяців. Цуценя трішки підросло, але поки що було ще маленьким. Син фермера знову відніс собачку за сарай та почав її бити. Це побачила мати цуценяти. Хлопчик відпустив його, злякавшись дорослої собаки.

Але вона продовжувала брати їжу від фермера. А коли через тиждень син фермера знову повернувся до цуценяти, воно вкусило дитину за руку та побігло геть. Декілька місяців маленька собачка блукала по селу, боячись кожного хлопчика, що пробігав повз. Зрештою, вона повернулася на ферму до своєї мами. Син фермера поїхав назавжди у місто, але страх маленького цуценяти залишився з ним.

Одного разу цуценя вкусило руку фермера, коли той хотів підняти його на руки. Доросла собака насварила за це цуценя, пояснивши це тим, що фермер дає їм їжу, а хлопчик уже давно поїхав із села.

— Але, мамо, мені страшно, — промовило цуценя.

— Намагайся забути.

Але як забути те, що й досі болить? Цуценя більше не могло гратися з іншими дітьми, бо боялося, що його знову поб’ють. Йому було шкода маленького себе. Воно не могло нічого вдіяти. Воно занадто сильно довіряло господареві й не розуміло, що той може зробити йому шкоду.

Згодом цуценя підросло та стало великою, міцною собакою. Але одна лише згадка про дитинство на фермі ставала для нього ударом. Тепер уже дорослий собака знав, що ніхто не зможе його образити. Але болю в душі дорослий собака вже ніколи не зможе позбутися.