Розділ 16. Андріс

Перед резиденцією Едварда теж стояло чимало охорони.

На щастя, тут мене знали, тому пропустили до приймальні та попросили зачекати.

Правитель мав щільний графік, тож, чи прийме він мене просто зараз, начальник охорони не знав.

Я влаштувався за столом та чекав. Думки мої були досить далеко від цього замку. Перше, що мене хвилювало: де мама та сестра. Чому вони не зупинилися в Грінворсі? Куди поїхали й чому не попередили? Шкодував, що тут немає мобільного зв'язку й навіть немає ментальної магії. Я чув, що колись давно, дракони могли так спілкуватися, відчувати думки один одного, але за сотні років ці здібності майже втратилися, лише одиниці й досі могли використовувати цей спосіб спілкування. Та й взагалі магія та здібності поступово вироджувалися із появою технологій. Моя Сила Повітря проявлялася лише в іпостасі дракона, а так я залишався звичайною людиною.

Але крім того, мене турбували думки про Юліану. Я обманув її. Це гнітило. Дав слово й не дотримався його.

 Що вона робить, чи не ображена на мене? Нестерпно хотілося бути зараз поруч з нею, сховати в обіймах, а не займатися вирішенням міжсвітових проблем.

- Вітаю, Андрісе, – до зали увійшов Едвард. – Радий бачити, – він простягнув мені руку, я потиснув її у відповідь.

- Вітаю, Едварде. Не питаю як справи, бо бачу все сам. Скажу лише, що наша Імперія висловлює свою підтримку та пропонує допомогу .

- Дякую, – кивнув Правитель. – Наші правоохоронці вже працюють над встановленням особистостей учасників мітингів та акцій протесту...

- Я чув, що вони з опозиції й не задоволені рішеннями влади. Кажуть, ти уповільнив реформи з...

- Так, бо деякі з них втратили сенс, – перебив він мене.

- Але чому? – не міг зрозуміти його логіку. – До того ж ми обговорювали тенденції розвитку та планували впровадження мобільного зв'язку вже найближчим часом...

- Наші громадяни не готові, – різко відповів Едвард.

 Я лише з подивом подивився на нього. Ще півроку тому він завзято готувався до цього. Ми навіть провели переговори із львівськими техніками, перші випробування мали відбутися вже за пару місяців.

 – Ти точно при своєму розумі? Опитування громадян дали інші результати... Ти ж знаєш, вони чекають на появу зв’язку…

- То було давно. Моя команда провела ще одне опитування, й результати його показують, що ельфи не хочуть нічого міняти...

- Але стояти на місці це ще гірше для держави. Ми маємо рухатися вперед, часи змінюються... – пробував навести приклади із власного досвіду, але Едвард не став слухати.

- І що з того? – мовив він. – Ну, працює у вас зв’язок, а ми використовуємо старі методи…

Я не міг впізнати друга, з яким ми разом будували плани на майбутнє. Щось не так. Але що так вплинуло на нього сказати важко.

-Звісно, це твоя територія, тобі вирішувати, але те, що народ піднявся, вже каже про те, що ти звернув не туди, друже, – зітхнув я.

- Дякую, що хвилюєшся, Андрісе, але це дійсно моя територія, й я розберуся сам.

- Гаразд, – зрозумів, що сперечатися далі сенсу немає та перейшов до більш нагальної проблеми. – У мене є до тебе одне прохання. Мама та сестра п'ять днів тому прибули сюди на відпочинок, але в готелі «Центральний» не зупинялися. Мені потрібно знайти їх. Я хочу бути впевненим, що з ними все добре.

- Знайдемо, не переймайся. Може, вони вирішили поїхати до океану? Не думав про це?

- До океану? – здивувався я. – Чого б це? Вони ніколи особливо не любили пляжі, віддаючи перевагу шопінгу та посиденькам в кафе у великих містах.

- Це ж жінки! Сьогодні одне, завтра інше, – сміхотнув Едвард. – Пітере, – окликнув він охоронця, – надійшлить запити у приморські готелі. Ні, краще по всім готелям Грінворсу. Треба знайти гостей з Котіарну, – віддав наказ Правитель.

- Слухаюся, Правителю.

- Ось й все. Скоро будемо знати, де вони. Я повідомлю з посильним. Ти ж будеш чекати? – перепитав мене Едвард.

- Так, я зупинюся в готелі неподалік парку, що біля твоєї резиденції.

- Домовилися, – кивнув Правитель. – Тоді чекаємо на новини.

- Дякую за допомогу, але про реформу із технологіями подумай ще раз. Це значне полегшить життя та інформацію про перебування того чи іншого громадянина можна отримати швидше, – я піднявся та попрямував до виходу.

Щось мені не подобалися думки Едварда. Хто чи що могло вплинути на нього, що він кардинально змінив свої думки, а бунти людей та протести, здавалося, не помічає?

Треба обговорити це з Джеймсом та Камілою. Може, разом ми зможемо з’ясувати, що насправді відбувається у сусідів. Лізти в їх справи може й не дуже гарно, можна накликати більші неприємності, але у нас були певні домовленості, й мені хотілося, щоб вони виконувалися в строк.

Я вийшов з резиденції та направився через парк, хотілося прогулятися, розвіяти сумні думки.

- Андрісе! – почув позаду знайомий голос. Обернувшись побачив Джеймса та Камілу. Вони стрімко наближалися до мене. – Ти чого втік зранку? Не дочекався нас? – обурено спитав друг.