Розділ 15. Юліана

- Привіт! – обійняла подругу. – Як же я скучила!

- Привіт, люба! Мені теж тебе не вистачало, – зізналася Світланка.

Ми влаштувалися на теплому піску біля річки. Селян на пляжі було вже чимало. В теплий погожий день всі спішили освіжитися у прохолодній водоймі.

- Розказуй, як ти. Як ти опинилася в Котіарні та чому не стала дизайнером? Ти ж так мріяла... – почала розпитувати я.

- Мріяла, – зітхнула Світлана. – Але я провалила екзамени на бюджет, а на комерційній не було коштів. Тому я повернулася в село. Вирішила, що почекаю рік та спробую знову. Почала потроху шити одяг на дому, брала замовлення, але у нас в селі небагато замовників, – дівчина знову зітхнула. – А потім замок наш ожив, перехід почав працювати, то я вирішила пошукати роботу в Неограді. Звісно, вірилося в таке мало. Але, як виявилося, раніше теж багато мешканців Загір'я працювали в столиці Котіарну. Звісно, знайти роботу для душі мені одразу не вдалося. Я влаштувалася офіціанткою в кафе, а потім спробувала поступити в Академію Магії. Ти вже чула про неї?

- Ні, не розповідали ще, – я похитала головою.

- Академія Магії – це один з найкрутіших закладів освіти в Котіарні! Там зараз навчають різним речам. Не лише тим, що зв'язано з магією. Через те, що в Котіарні є кордони з двома світами, є потреба у різних спеціалістах, та й активно розвивається сама освіта. Тож, щороку відкриваються нові факультети, не пов'язані із магією. Так ось, я собі обрала факультет дизайну одягу й вступила. Безкоштовно, уявляєш? Тут взагалі безкоштовна освіта. Для всіх. Зараз я закінчила другий курс, навіть три рази на тиждень працюю в одній майстерні. Єдине, зарплата не дуже висока, тому ще два дні продовжую працювати в кафе...

- Нічого собі! – я була приголомшена розповіддю подруги.

- Так, в це складно повірити, розумію. Але в Академії дуже цікаво. Хочеш сходимо туди? Наступного тижня буде день відкритих дверей для нових студентів. Можемо відвідати, якщо хочеш.

- Навіть не знаю. Я не планую вчитися далі, – повела плечима.

- Ну, добре, розповідай краще як ти? – поцікавилася подруга.

- У порівнянні з тобою, все сумно, – зітхнула у відповідь. – Здобула професію геолога у Варшаві, пережила нещасливе кохання та з розбитими мріями повернулася додому, – невесело посміхнулася.

- І одразу зустріла принца, – подруга подивилася на мене, усміхнувшись, – Радій. Андріс дуже завидний наречений!

- Це я вже знаю, – кивнула я.

- І те як він на тебе дивився... – подруга примружила очі.

- Ще ти мене в Попелюшки запиши! – скрикнула я. Вони всі змовилися чи що?

- А чому ні? Як там співала Сердючка? ''Даже если вам немного за тридцять есть надежда вийти заміж за принца...'' – заспівала відомий хіт подруга, – а нам лише трішки за двадцять. Самий вік шукати принців!

- Ну таке, – не погодилася я. – Головне, щоб потім все не перетворилося на гарбуз, – повторила я те, про що вже розповідала Олександрі та бабусі. – До того ж, біля нього крутиться якась Каміла…

- Сьогодні крутиться – завтра ні, – філософськи промовила подруга. – Гаразд, не буду тебе вмовляти. Вирішувати тобі, але я б його вже не відпускала на твоєму місці, – розсміялася Світланка. – До речі, про твою геологію. Це ж пов'язано з корисними копалинам, чи не так?

- Ну так, – кивнула у відповідь, не розуміючи до чого тут принц та моя спеціальність.

- Тобі точно треба завітати в Академію на цю презентацію! Я бачила, в оголошенні про новий факультет в цьому напрямку. В горах Котіарну безліч дорогоцінних каменів! Раніше залучали гномів для роботи на шахтах. Це мешканці держави, що межує з Грінворсом. А зараз наші хочуть розширити напрямок, провести дослідження й навчити своїх...

- Я не витримую ще навчання. З мене досить... – одразу відмахнувся я.

- Чому навчання? Як викладач! Ти ж магістра отримала? – перепитала подруга.

- Ну так, – погодилася я. Повірити в те, що в світі драконів можна працювати за фахом я й припустити не могла!

- То скажи про це принцу! – наполягала подруга. – Я думаю, робота тобі буде забезпечена! Питання освіти зараз якраз курирує Андріс. Він також буде присутнім на цьому заході. Розпитай його, можливо, це твій шанс закохати його в себе назавжди! – тішилася Світлана.

- То це тільки звучить, гарно, як казка. Але вона точно не моя...

- Знову ти за своє! Казка-казка, – обурилася подруга. – За щастя треба боротися. Навіть у казках! Я за тебе хвилююся між іншим! – вона ткнула мене ліктем в бік.

- Дякую, – лише промовила я та втупилася у пісок.

- Навіть не думай відмовитися! Просто спробуй! – наполягала Світланка.

- Добре, я спробую, – нарешті промовила я. – А тепер пішли купатися, бо ми скоро на варених раків перетворимося. У тебе он спина вже червона.

- Пішли, – підтримала мене подруга.

***

Ми насолоджувалися купанням у річці, плескаючись досхочу.

- Ну, а ти вже знайшла своє кохання? – спитала у подруги, коли ми вийшли на берег та витягли з рюкзака стиглі черешні.