Розділ 2. Андріс

Після останнього балу, що відбувся два тижні тому, батько не втомлюється нагадувати мені про необхідність визначатися із фавориткою. Мовляв, не годиться принцу вже бути на самоті. А що я можу зробити, коли серед всіх дівчат, що запрошують на бал, немає жодної, яка б торкнулася мого серця? А давати порожню надію чи мати фаворитку тільки через свій статус я не збираюся. Тато дав мені термін до осені. І чого це йому так припекло?

Лише дідусь мене підтримав, як й завжди. Томаш неодноразово казав, що найголовніше в житті це не статус чи гроші. Найголовніше – то кохання. Коли поруч з тобою кохана людина чи то дракон, то все можна здолати й здобути. Без кохання не буде щастя, завжди буде якась порожнеча всередині.

Я своє щастя провтикав. Відпустив, точніше кажучи. Лише одна дівчина змогла торкнутися мого серця, викликати теплі почуття всередині, але вона обрала іншого. Олександра, наша Хранителька порталу, що з’явилася в Котіарні три роки тому. Тоді я не розумів, що зі мною: чи то кохання, чи то захоплення. Тому, дізнавшись, що вона закохана в іншого, зійшов з дистанції, не став боротися за її серце, але став добрим другом, підтримував завжди й допомагав, а ще пильнував, щоб її чоловік не ображав. Втім, Ілліс виявився гарним хлопцем. Вони дійсно істинна пара. Я не пам’ятаю, щоб вони взагалі сварилися чи гарчали один на одного.

З того часу я з головою поринув у політичні та економічні питання. На пошуки нареченої та на побачення часу геть не було. Єдине, що мене надихало – то це вільні ширяння над горами, купання в гірських озерах, що дарували мені енергію. Ось й зараз я стояв під прохолодними струменями води одного із найгарніших водоспадів нашої Східної Гряди. Вода приємно бадьорила, водночас позбавляючи втоми та даруючи спокій моїй душі.

Я обіцяв прийти до Олександри з Іллісом на обід. Вони доручили мені відповідальну місію – стати хрещеним батьком їхнього маленького сина Ярослава. Так було заведено в Україні. Для мене цей обряд був новим, але я погодився, навіть сам похрестився заради такої справи. Хрещення малого мало відбутися вже у суботу в Храмі Загір’я.

- Вітаю, Хранителі, – увійшов до вітальні, посміхаючись господарям, що сиділи за столом.

- Привіт, Андрісе, – Ілліс піднявся та потиснув мені руку, – радий, що ти прийшов.

- Я теж рад, – посміхнувся. – Як тут наш хлопчик? – підійшов до Олександри, яка тримала сина на руках. Малий задоволено посміхнувся.

- Чудово, – відповіла Хранителька. – Потримаєш?

- Авжеж, – вона передала мені Ярослава.

Я пригорнув дитину до грудей, й він тут же почав перебирати ніжками та рученятами.

- Радієш дядькові, так? – посміхнувся йому.

- Звісно, радіє. Дивись, як щиро посміхається, – відповів Ілліс.

- Як минув бал? – спитала Олександра. Цього разу вони з чоловіком відмовилися від запрошення через малого. Не захотіли лишати малу дитину на пані Марту, хоча вона дуже раділа появі малечі, адже власних онуків не мала.

- Краще не питай, – я нахмурився. – Батько знову нагадує про фавориток. А я не збираюся заводити дівчину тільки для порядку.

- Невже на балах немає достойних дівчат? На ці заходи приїжджає багато знатних котіарнок, – вступив в розмову Ілліс.

- В тому й вся справа, що вони мене бісять своїми наманікюреними ручками, яскравим макіяжем, розмовами про моду та культуру… – я скривився, наче лимона вкусив.

- Розумію, – посміхнулася Олександра, – а хто тобі заважає придивитися до селянок чи містянок? Або до тих, хто разом з тобою працюють в палаці?

- Пробував, – зітхнув знову, – але до жодної не лежить душа.

- Просто ти ще не зустрів свою половинку, – промовив Ілліс, обіймаючи дружину.

- Батькові скажи про це. Тільки дідусь мене розуміє. Він теж за кохання й постійно повторює, що мені немає куди поспішати. Але тато й слухати нічого не хоче. Навіть на діда гарчить. Я геть не розумію, що на нього найшло.

- Томаш – дуже мудра людина. Дарма Імператор так. Може, я спробую поговорити із Гаррієсом? – промовила Олександра.

- Ні, не варто ще тобі в це лізти. Сам розберуся, – відповів я, посміхнувшись. Ще не вистачало когось стороннього вплутувати в цю справу.

- Ну добре, не буду тобі душу ятрити. Ми сьогодні чекаємо на гостей. До нас має прийти Соломія із онукою. Сподіваюся, ти не проти? Соломія тебе любить.

- О, нічого собі! Я й не знав, що в неї онука є, – здивувався я.

- Онука довгий час навчалася за кордоном, а зараз приїхала погостити й дуже цікавилася нашим готелем…

- Я давно не бачив Соломію, тож радий буду поспілкуватися. А Мирослава коли приїде? – перевів я тему.

- Післязавтра. У них з Дмитром відпустка якраз починається. Вони прагнуть провести її в Котіарні, – відповіла Хранителька.

- Це вони класно придумали! – кивнув головою.

- Ти ж знаєш, як вони полюбили світ драконів. Особливо, після медової відпустки в горах...

- О так! – я посміхнувся, пригадуючи весілля друзів Олександри, що відбулося одразу після їхніх випускних екзаменів, в середині липня два роки тому.