Глава 17:

-Мені потрібно їхати- все на що мені вистарчило слів.
-Гаразд, я тебе відвезу.
-Ні, мене чекає таксі внизу.
-Можна я тебе хоча б проведу- я йому лише кивнула.

Ми вийшли з квартири і направилися до таксі. Запакувавши мої валізи в багажник, я хотіла сказати, що він для мене дуже дорога людина, але чомусь я не можу йому цього сказати... Я його просто обійняла і направилася до його вуха .

-Я буду сумувати, бережи себе- я не знаю, що це за таке прощання було, але мені хотілося саме це йому сказати, неначе я щось відчувала.
-Ксюш не лякай мене, ми завтра в школі зустрінемося. - я йому посміхнулася крізь біль, що сидить у мене в середині та поцілувавши в щічку всіла в таксі.

Доїхали ми нормально, я розплатилася та забрала свій багаж і зайшла в будинок. Положивши валізи я сказала мамі, що ще погуляю і взявши машину я поїхала а своє улюблене місце. Там де тихо і можна кричати скільки влізе. Де можна випустити всі свої емоції і там ти нікому не зробиш боляче.

Телефон я вимкнула, щоб ніхто не турбував. Приїхавши в своє улюблене місце вже була глибока ніч, вийшовши з машини мені одразу вдарило холодне повітря, морозяне в обличчя. Я почала випускати всі свої емоції на зовні, почала кричати, плакати, просто робити все що мені хотілося і ніхто мене за це не осудить.

Коли я вже дуже замерзала я всіла назад в машину поїхала додому. Сльози все ще котилися по щоках і на вулиці почав падати сніг, я хотіла зупинитися на узбіччі, але в машині перестають працювати гальма. Останнє, що я пам'ятаю як фари зустрічної машини б'ють мені в обличчя і різку біль в  голові, а далі темрява....
 

Майкл:
Після того прощання біля таксі в мене залишився якийсь неприємний осад. Я їй вже 20 напевно раз телефоную, а вона не піднімає трубки тому я вирішив з'їздити до неї додому.

Приїхавши я вийшов з машини та направився до будинку. Відчинила мені її мама.
-Доброї ночі! Вибачте, що я так пізно, але можете покликати Ксюшу.
-Нажаль її ще немає вдома! Я взагалі думала вона з тобою.
-Можливо вона в Хлої залишилася!
-Можливо
-Допобаченя! 
-Допобаченя!

Я всів в машину та почав дзвонити Хлої.
-Ало- сказала вона сонним голосом.- ти годинну бачив?
-Вибач, що розбудив! Ксюша в тебе?
-Ні, я їй писала, але вона не відписувала. 
-Добре, бувай!

Щось тут не чисто я почав їздити порожнім містом. Сам не знаючи куди, але я їхав. А потім я згадав про її місце улюблене, але через ДТП на дорозі їхав я дуже повільно, бо була пробка і коли я подивився чия машина це була, я наче навіжений вибіг з машини і підбіг до карети швидкої допомоги.

-Що з нею?
-Ви їй хто?
-Хлопець !
-Вона попала в аварію .
-Ніііі, тільки не це. Вона жива?
-Поки ще тримається, але шанси малі.
-Везіть її в найкращу лікарню. Скоро!- я вже перейшов на крик.- Я поїду за вами.

Ми всі посідали в машини та я рухався за каретою швидкої допомогти. 
-Ні, я не можу її втратити. Вона жива!- повторював я собі, щоб хоть якось заспокоїти.

Приїхавши в лікарню її повезли в операційну, а я став біля стіни і такий злий був на себе. Якщо я б її відвіз нічого би не було. Ідіот! Який же я ідіот!! Я почав бити кулаком стіну, кров стікала по руках, але мені було байдуже. Цей біль не порівняється з душевним болем. 
-Молодий чоловік, перестаньте!- сказала медсестра, але мені було на неї байдуже.- Якщо ви не перестанете, я буду змушена викликати охорону.
-Все, йдіть куди йшли. - я всів на лавку та тремтячими пальцями набрав номер Хлої.
-Майкл, якщо тобі немає з ким поговорити вночі, то дзвони Ксюші. Я хочу спати!
-Ксюша попала в аварію- сказав я рівним голосом і ледве стримував сльози.
-Що? Я вже їду! Яка лікарня?
-Третя, зателефонуй її матері, бо я сам не зможу- і виключив дзвінок.
 

Любі, пишіть свої коментарі та свою думку про книгу) Цікаво буде почитати! Дякую, що зі мною❤️❤️